/Files/images/shamayko/Stop-bullying.png

Булінг в дитячому садку: як допомогти дитині уникнути цькування

Булінг – свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.

Булінг може проявлятися як тиск:

  • психологічний
  • фізичний
Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози побиття під час ігор.

Як міняється поведінка дитини:


Дитина – жертва булінгу поводиться не звично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер такта дитина:
  • не хоче одягатися вранці
  • шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;
  • просить батьків забрати її з дитячого садка раніше.
  • плаче – вигадує хворобу
  • не контактує з однолітками у дворі;
  • грає наодинці
  • в дитячому садку не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх
  • усамітнюється при будь-якій нагоді
  • грає поламаними іграшками
  • не має друзів у групі.

ГАРЯЧА ЛІНІЯ ЩОДО БУЛІНГУ: 116 000

ГАРЯЧА ЛІНІЯ З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬСТВУ: 116123; 0800500335

ПІДТРИМКА І ЛЮБОВ - КЛЮЧОВІ ФАКТОРИ ВАШОЇ ТУРБОТИ ПРО ДУШЕВНЕ ЗДОРОВ'Я ДИТИНИ.ДУЖЕ ЧАСТО ДІТИ В САДОЧКУ СТРАЖДАЮТЬ ВІД РІЗНОМАНІТНИХ ОБРАЗ З БОКУ ОДНОЛІТКІВ. БАТЬКАМ ВАРТО ЗНАТИ, ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, НЕ ЗАШКОДИВШИ ЩЕ БІЛЬШЕ.

1. Для того, щоб прийняти правильне рішення і допомогти малюкові, необхідно знайти причину знущань дітей над вашим чадом. Найчастіше в дитячих садах дражнять тих, хто слабший - морально чи фізично, соромливих, спокійних, боязких і тихих дітей.
2. Важливо підняти дитині самооцінку - (похвалою і любов'ю) - він гідний і повинен вимагати до себе поваги з боку оточення. Якщо своєчасно не виправити ситуацію, то низька самооцінка буде "рости" разом з малюком, страхи і комплекси йому забезпечені.Найголовніший помічник дитині-жертві - доброзичлива і любляча атмосфера в сім'ї. Дитина повинна розуміти, що його будинок - його фортеця. Тут він "свій", тут зрозуміють, підтримають, допоможуть. Саме батьки готують малюка до дитячого садка, школи і життя. Навчайте його, вчіть комунікації.
Психологи рекомендують не шкодувати дітей в такому випадку, адже це тільки посилить у них відчуття слабкості, безпорадності і ще більшу невпевненість в собі.Головне - надихнути дитину не боятися, тоді він відчує себе захищеним і більш впевненим, навчиться вирішувати проблеми самостійно. Не варто вчити дітей нападам, потрібно навчити їх захисту, щоб вони не нападали у відповідь або потурали образ, а вимагали поваги до себе.
3. Батькам не варто намагатися вирішити проблему самостійно, ефект буде короткочасним.Якщо це стало регулярним, то потрібно підключати вже дорослих, що сам він це не зупинить. Мало того, в поодинці подібне не зупинить ніхто і ніколи. Це не слабкість дитини, це закон - "один в полі не воїн". Коли дитина побачить, що до проблеми стосуються не з істерикою, а конструктивом, тоді почне давати інформацію. І ось тут починається батьківська "ювелірна робота".Якщо цькування в саду не припиняється - варто піднімати питання на батьківських зборах і сходити разом з дитиною або всіма учасниками конфлікту до психолога. Також фахівці рекомендують записати дитину на активний вид спорту. Якщо і це не допомагає - варто перевести дитину в інший садок

ЧИ БУВАЮТЬ «НЕДИТСАДКОВІ» ДІТИ?

З одного боку, може здатися, що питання не­серйозне, але чому ж тоді воно хвилює таку кількість батьків? Психологи й педагоги одностайні в думці, що відвідування дітьми дитячого садка є дуже корисним. Малюки звикають бути без мами й тата, здо­бувають навички самообслуговування, звикають до /правильного режиму дня. Діти, які відвідують дитячий садок, рідше мають проблеми з адаптацією, во­ни легко спілкуються з іншими дітьми й малоймовірно, що в школі не матимуть друзів.

І все-таки деякі батьки вважають, що їх діти пови­нні перебувати вдома до школи, пояснюючи своє рі­шення тим, що їх дитина «недитсадкова». Найчасті­ше так роблять мами й тата дітей, які часто хворіють, або тих малюків, у яких виникають труднощі в спіл­куванні з однолітками. Іноді проблема може мати ін­ші причини. Занадто тривожні батьки самі не бажа­ють відпускати від себе малюка. Або перший досвід відвідування дитячого садка виявився невдалим. Зрештою, батьки прирікають дитину на проблеми, яких можна було б уникнути. Для того щоб зрозуміти, що вашому малюкові не підходить режим дитячого садка, його правила й ті дорослі, які там займають­ся вихованням, питаннями харчування й догляду за дітьми, мало декількох днів і навіть тижнів. Вам зна­добиться два-три місяці, протягом яких дитина змо­же адаптуватися до нових умов. Якщо малюк час­то хворіє, то краще приділити більше уваги його за­гартовуванню, аніж забирати його з дитячого садка. І нарешті, ваше ставлення до садка повинне зміни­тися. Знайдіть таких педагогів і такий садок із при­йнятними для вас умовами утримання, щоб ви були спокійні за свою дитину.

ЯК ВІДУЧИТИ ДИТИНУ ВЖИВАТИ ПОГАНІ СЛОВА?

Насамперед потрібно визначити, навіщо ваша ди­тина їх говорить.

Причини дитячого лихослів'я можуть бути такими:

нерозуміння значення слів; наслідування дорослих; бажання виглядати старшою; прагнення привернути до себе увагу.

Для того щоб «вилікувати» дитину від лихослів'я, зовсім не обов'язково карати її або мазати язик гірчи­цею. Насамперед поспостерігайте за собою. Чи за­вжди ви вживаєте тільки ті слова, що прагнете почу­ти від дитини? Не злословте самі й привчіть до цього всіх домашніх.

Якщо ви помітили, що малюк вживає слова, не розуміючи їх значення, коректно поясніть, що вони означають, або, якщо це зовсім «недитячі» слова, по­передьте малюка, що виховані люди таких слів не вживають.

Поміркуйте, чи зважаєте ви на думку своєї дитини, чи бачите, що вона дорослішає, що в неї з'являється потяг до самостійних учинків, що їй бракує уваги й вона прагне виявити себе. Дайте їй таку можли­вість, щоб самоствердження не виражалося через нецензурні вирази.

ГІПЕРАКТИВНІСТЬ – ОСОБЛИВІСТЬ ХАРАКТЕРУ ЧИ НЕЗДОРОВ'Я?

Хто з нас не чув скарги матусь про те, що їхня дитина не може всидіти на одному місці, постійно кричить, проявляє неуважність, а то і зовсім ображає інших малюків. Що тут поробиш?

Мами, звичайно, намагаються якимось чином вплинути на своїх невгамовних малят. Вони карають їх, намагаючись при цьому зрозуміти, хто ж винен у такому поганому вихованні їхніх малюків. Лише деякі батьки звертаються в такій ситуації до психолога або лікаря-невролога.

І в чому ж причина? Виявляється, що багато хто з таких дітей і справді мають захворювання, хоч і не страшне саме по собі, але здатне заподіяти серйозний дискомфорт і дитині, і оточуючим її людям. Давайте розберемося, що таке гіперактивність, які причини її виникнення, що з нею робити і як побороти.

Гіперактивністю називають підвищену фізичну і розумову активність у дітей, коли процеси збудження в корі головного мозку домінують над гальмуванням. Саме через це дитина діє за принципом «спочатку роблю, потім думаю».

Останнім часом у дітей широко розповсюджений синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ), причому у хлопчиків у 9 разів більше, ніж у дівчаток. Наявність у дитини, принаймні, восьми з названих нижче симптомів, які постійно спостерігаються протягом, як мінімум, останніх шести місяців, є підставою для діагностування СДУГ.

Симптоми СДУГ:

Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, дитина «корчиться», «звивається». Невміння спокійно сидіти на місці, коли це потрібно. З легкістю відволікається, перемикаючись на сторонні стимули. Нетерпіння, невміння чекати своєї черги під час ігор і в інших ситуаціях у колективі. Невміння зосередитися: на запитання часто відповідає не замислюючись, не вислухавши до кінця. Труднощі (не пов'язані з негативною поведінкою або нестачею розуміння) під час виконання запропонованих завдань. Ледь-ледь зберігає увагу під час виконання завдань або ігор. Часті переходи від однієї незавершеної дії до іншої. Невміння грати тихо, спокійно. Балакучість. Заважає іншим, чіпляється до оточуючих (наприклад втручається в ігри інших дітей). Часто складається враження, що дитина не слухає звернені до неї слова. Дитина часто губить речі, необхідні в садочку та вдома (іграшки, олівці, книги та ін.). Здатність робити небезпечні дії, не замислюючись про наслідки. При цьому дитина не шукає пригод або гострих відчуттів (наприклад, вибігає на дорогу, не дивлячись навколо).

Лікарі - неврологи, які вивчали це явище більш поглиблено з терапевтичної точки зору, вважають, що причиною гіперактивності є зовсім незначне ураження головного мозку, яке призводить до того, що окремі ділянки відмовляються працювати. Як наслідок - малюк стає дуже «нервовим». Дуже часто ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому дитинстві, і якщо не вживати ніяких дій, то в подальшому його емоційна нестійкість і агресивність багаторазово зростають і стають джерелом постійних конфліктів у сім’ї, садочку та школі.

Як же пояснити батькам, для яких їхні діти найкращі у світі, чому деякі діти «нормальні», а інші гіперактивні? Згідно з твердженнями лікарів «групу ризику» на отримання діагнозу «гіперактивність» складають малюки з різними органічними ураженнями мозку. Причиною таких поразок може бути черепно-мозкова травма, нейроінфекція. Варто відзначити, що будь-які ускладнення при пологах приводять дитину в цю групу. І все ж, заради справедливості варто зазначити, що знаходження дитини в «групі ризику» зовсім не означає, що вона обов’язково буде гіперактивною.

Часто у батьків виникає питання: що робити, якщо захворювання з’являється, чи можна взагалі яким - небудь чином вплинути на поведінку дитини?

Для початку вам варто прийняти дитину такою, якою вона є. Пам’ятайте, що у вашого малюка є величезний енергетичний потенціал, який необхідно направити в конструктивне русло. Якщо вам це вдасться, то ваша дитина буде розумною і талановитою і добре розвиненою фізично.

І ви повинні, дорогі батьки, допомогти малюкові стати таким. Можете не сумніватися в тому, що він дуже хоче бути хорошим і слухняним, хоче отримувати похвали, але не завжди у нього це виходить. Адже йому так складно зробити це, причому, чисто фізично. Але все ж не відкидайте його спроб бути хорошим.

Говорячи простіше - хваліть його при кожному зручному випадку, але тільки в тому випадку якщо він дійсно цього заслуговує, обов’язково підкреслюйте успіхи свого малюка. Все це буде сприяти зміцненню впевненості дитини у власних силах. Він зрозуміє, в чому ж мета його старань.

Всіляко уникайте в спілкуванні з дитиною частих повторень слів «ні», «не можна», і будь-якого роду категоричних фраз. При виборі форми спілкування говоріть стримано, спокійно і м’яко. Ні в якому разі не потрібно піддаватися на «емоційні провокації» дитини.

Коли ви проводите заняття з дитиною, наприклад, читаєте разом книжку або збираєте головоломку, вам варто давати дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу. Це потрібно для того, що б вона могла його виконати і не відволікалася на сторонні подразники.

Лікарі стверджують, що гіперактивні діти, як правило, відносяться до категорій візуалів і кінестетиків. У той же час, слухове сприйняття таких дітей може бути розвинене в недостатній мірі. Виходячи з цього, даючи дитині завдання, обов’язково проілюструйте його різноманітними діями або малюнком. І обов’язково відзначайте заохоченням кожну вдалу спробу концентрації уваги у малюка.

Не варто забувати також про те, який важливий для малюка розпорядок дня. Систематичні порушення денного розпорядку призводять до розхлябаності навіть у звичайних дітей, а у гіперактивних - тим більше. Дитина з такими схильностями обов’язково повинна мати чіткий режим дня, в якому кожен відрізок часу повинен бути розписаний. Найголовніше, складіть режим дня таким чином, щоб дитина відчувала жвавий інтерес до його змісту і наповненню. А для того, щоб було саме так, вам потрібно враховувати значну потребу дитини у великій кількості рухливих ігор і спортивних занять, які повинні чергуватися з інтелектуальними вправами та іграми.

Малюк обов’язково засвоїть матеріал краще, якщо, побудувати весь його день на акцентуації різних аспектів однієї теми. Наприклад, проведіть з дитиною День космонавта. Нехай дитина їсть «космічну їжу», проводить вивчення зірок і планет, і навіть готується до виходу у відкритий космос в скафандрі (навчається одягатися в верхній одяг). Найголовніше в цьому захоплюючому процесі - це ваша фантазія і доброзичливість по відношенню до дитини.

Крім того, дитині вкрай небажано знаходитися в місцях великого скупчення людей, особливо емоційно збуджених. Тому, не варто влаштовувати йому розваги у вигляді походів на вуличні концерти і публічні шоу. Все це може привести до посилення емоційного напруження дитини.

Також, обмежуйте спілкування малюка з такими ж гучними і неспокійними дітьми. Уважно стежте, за тим, щоб дитина не перевтомлювалася. Перевтома дитини призведе до того, що вона перестане сама себе контролювати. Дуже часто можна побачити, як після закінчення певного часу дитина, яка до того "тримала себе в руках", починає «розпливатися». Це означає, що їй потрібен відпочинок, бо сил на самоконтроль не залишилося. Зовсім не обов’язково укладати дитину спати проти її волі. Можна переключити її увагу на інший вид діяльності, в якому самоконтроль не дуже важливий. Краще за все, зробіть з малюком декілька спортивних вправ. Дуже корисні будь-які прояви фізичної активності на свіжому повітрі. Це можуть бути і тривалі прогулянки, і біг, а також спортивні заняття.

Цікаво, що багато неврологів радять займатися з дітьми різними східними єдиноборствами та йогою. Такі заняття краще всього вчать самоконтролю.

Найголовніше - любіть свою дитину і робіть все так, що б вона відчувала вашу любов. Пам’ятайте, що гіперактивність - це зовсім не вирок, але і не варто розглядати її, як безневинну витівку. Батьки, ви зобов’язані допомогти дитині своєю любов’ю, увагою, терпінням і ласкою.

ЧОМУ ВОНИ «ЧОМУСИКИ»?

Дошкільний вік особливо важливий для становлення особистості дити­ни, її розумового та мовленнєвого розвитку. І, безумовно, дуже важливо, щоб поряд з дітьми були уважні, люблячі дорослі, які з розумінням ставляться до їхніх запитів, терпляче задовольняють допитливість, сприяють розвитку креативності дошкільнят.

НАШ МАЛЮК ВИРІС

Ваша дитина стала чомусиком? Злива найрізноманітніших запитань: Чому? Від чого? Звідки? Коли? Як? Де? Чим? - обрушується на вас. Що ви у зв'язку з цим відчуваєте? Як ставитеся до цього?

Так, запитання дитини примушують замислити­ся: звідки він (вона) бере їх? Чому саме це цікавить доньку чи сина? Як про це розповісти? - у свою чергу запитуємо себе ми.

Життя ставить повсякчас різноманітні завдання, для виконання яких треба вміти бачити, чути, відчувати й учитися розмірковувати, шукати відповіді на численні «чому?», тобто встановлювати зв'язки між явищами.

Це новий етап у житті дитини. Вона починає зби­рати інформацію про навколишній світ. Її вірні по­мічники — ці самі "Чому?", "Як?", "Від чого?" і допомагають їй пізнавати його таємниці різними шляхами. І чого тільки не трапляється в незбагненному світі дитячих відкриттів!

Отже, настав час давати відповіді. Він цікавий не тільки для дитини, а й для дорослого. Не ігноруйте запитання малих. Обов'язково відповідайте. Але ж не забувайте про вік дитини. Уникайте надто простих відповідей і не ускладнюйте їх.

Вдала відповідь, як правило, стимулює допитливість вашого малюка. У жодному разі не кепкуйте з його запинань, поважайте пошук маленької людини у такому складному сучасному світі. Пригадайте, себе. Чи знали ви в його віці те, про що син запитує сьогодні. І, будьмо до кінця чесними, чи знаємо ми про це й сьогодні?

Про що тільки діти не запитують нас: "Хто при­думав бутерброд?", "Звідки я взявся?", "Чому ти одружилася із моїм татком?", "Чи правда, що стра­ус ховає голову в пісок?" іт. д.Їх безліч.

Відповідати треба обов'язково. Помічниками можуть бути художні твори, енциклопедії, картини, картинки, мультики, життя, а інколи й самі діти. Варто запропонувати дитині: «Давай подумаємо разом» або «А як ти гадаєш?». І от дорослий та ди­тина — вже спільники, однодумці в пошуку істини.

У наших відповідях дитина шукає опору, підтвердження своїм висновкам, від­криттям.

Відповіді породжують нові запитання. Ди­тина може повторювати те саме запитання через якийсь час, ніби перевіряючи нас, дорослих, і себе: чи правильно зрозуміли одне одного. Головне — не втратити ентузіазму під натиском чергових "чому?".

Радійте цікавим, змістовним, несподіва­ним запитанням. Дивуйтеся їм, не приховую­чи свого подиву від дитини. У родині, де є старші діти, варто залучити і їх до пошуку відповідей, що може об’єднати всіх членів сім’ї.

Задоволення допитливості малого філософа — додаткова мож­ливість для змістовного спілкування. Ці моменти такі скороминущі! Цінуйте їх!

Дуже важливо підтримувати вогник пізнання, стежити, щоб він не згасав. Допитливість — ознака креативності, обдаро­ваності, талановитості, це спосіб пізнання світу, пошук у ньому свого місця.

Якщо дитина спостережлива, то й запитань без­ліч. А вони – пожива для розуму.

І будьте завжди напоготові. Тільки-но відповіли, зітхнули з полегшенням, а тут нове "чому?"

Не уникайте дитячих запитань. Вони — ознака і засіб розвитку малят.

ДИТЯЧІ ВЕРЕДУВАННЯ І БОРОТЬБА З НИМИ

Вередлива дитина – джерело постійних конфліктів, неврозів і стресових ситуацій для дорослих. Вередування не на користь і самому малюкові: він стає нервовим, постійно збудженим, через що з ним уникають конфліктувати однолітки. До того ж таке явище як вередливість не просто неприємне, а й небезпечне, бо може перерости в серйозне захворювання.

Батькам, вихователям і вчителям важливо знати, якими ж зовнішніми виявами характеризується вередливість, у чому причина її виникнення, як запобігти перетворенню її на рису характеру і як працювати з дитиною, щоб нівелювати це явище.

Фізіологічні причини вередування:

1. Негативні впливи на нервову систему дитини захворювань перенесених матір’ю під час вагітності, зокрема інфекційних, а також приймання нею в цей період певної категорії ліків.

2. Ускладнені пологи, зокрема застосування щипців.

3. Захворювання, перенесені дитиною, лікування антибіотиком, застосування наркозу.

4. Незадовільне самопочуття (короткочасне і тривале).

5. Перевтома, виснаження нервової системи та всього організму.

6. Спадкова нервозність.

7. Адаптаційний період, різка зміна звичного стереотипу життя.

8. Нетривалий фізіологічний дискомфорт.

Розглянемо деякі з причин докладніше. Під час хвороби організм дитини мобілізує свої сили, спрямовуючи їх на виживання. Ця внутрішня боротьба виснажує нервову систему малюка, від чого він до всього байдужіє, або стає надмірно дратівливим.

У такий момент досить навіть незначного подразника, щоб вивести дитину з рівноваги, викликати сльози. Отже, коли дитина хворіє, з нею слід поводитися з особливою увагою. Намагайтеся не провокувати бурхливих виявів незадоволення малюка: не готуйте справ, яких він не любить, не залишайте його самого, не вимикайте на ніч світло, якщо дитина боїться темряви. Не варто після хвороби раптово змінювати розпорядок дня дитини, що склався за цей час. Треба чітко нормувати режим її праці й відпочинку. Неприпустимо, щоб виснажена хворобою дитина інтенсивно вивчала новий матеріал (англ. мова, музика тощо) намагаючись надолужити прогаяне, бо перевантаження організму призводить, як правило, до ускладнень, нервових зривів і навіть психічних порушень, першим симптомом яких і стає вередливість.

Випадки вередливості дітей частішають навесні, коли організмові малюка бракує вітамінів і в період адаптації до нового режиму, нових умов життя (наприклад, коли дитина починає відвідувати дитячий садок, вступає до школи, коли повертається до школи чи дитсадка після тривалих літніх канікул).

Нервозність, успадкована від батьків, небезпека подвійна. Оскільки в таких сім’ях дорослі, зазвичай, не здатні створити умови для правильного виховання дитини, що тільки поглиблює її хворобливі нахили. Нервові діти надзвичайно вразливі: їх легко образити, роздратувати вони втрачають контроль через найменші дрібниці.

Малі діти, часто не усвідомлюючи, що вони просто голодні, виявляють надмірну дратівливість. Аналогічною буде реакція, якщо малюка не поклали вчасно спати, або розбудили, коли він ще не виспався, отже необхідно подбати про достатню тривалість нічного сну.

Після надмірного сміху бувають великі сльози. Це стосується і дитячої поведінки. Інтенсивні рухливі ігри, перегляд гостросюжетних мультфільмів забирають у малюка багато енергії, що приводить до нервового виснаження, й зумовлює різкий перехід від радості до сліз, вередування. Найкращий спосіб уникнути такої ситуації – покласти дитину спати.

Причини вередливості, зумовленої неправильним вихованням:

1. Копіювання поведінки іншої людини.

2. Неправильна спрямованість родинного виховання.

3. Тривале перебування дитини сам на сам з непосильними для неї проблемами.

4. Невміння розподілити час та організувати своє дозвілля.

5. Відсутність інших шляхів для самоствердження та самореалізації.

6. Прагнення привернути до себе увагу.

7. Спроба розважитися.

Прорахунки у родинному вихованні різноманітні. Деякі батьки намагаються виконати будь-яку дитячу забаганку. Дитина сприймає це як належне, і тому, коли її волю виконують раптом не відразу, або несподівано у чомусь відмовляють, вона виявляє бурхливий протест (крик, сльози, тощо). Якщо внаслідок таких дій малий отримує бажане, стереотип поведінки закріплюється, і здоровий та веселий малюк поступово стає нервовим та дратівливим. Такій дитині дуже важко адаптуватися до колективу, вимог освітнього закладу. Дитині треба показати, що плачем, криком та істерикою вона нічого не досягне.

На формування хибного стилю виховання в сім'ї можуть вплинути хронічні захворювання дитини. Співчуваючи малюкові, дорослі часто прагнуть оберігати його від всього складного чи небезпечного.

Під оболонкою вередування іноді може ховатися розгубленість дитини перед непосильною роботою чи надмірними вимогами.

Невміння дитини розподілити свій час призводить до того, що вона постійно щось не встигає зробити, а отже нервує і вередує. Набридає дорослим своїми примхами і малюк, не здатний організувати своє дозвілля.

Нерідко трапляється, що дитина не може ствердитися в сім'ї чи дитячому колективі. Тоді вона намагається ствердитися, вередуючи серед близьких та однолітків. Отже, і в сім'ї, і в освітніх закладах на першому місці має стояти завдання – допомогти дитині знайти себе.

Дитина ще може бачити у вередуванні спосіб розважитися, якщо їй набридає одноманітність життя. Якщо урізноманітнити щоденну діяльність дитини, звичка вередувати зникне автоматично.

Не можна перевиховати дитину не усунувши причину вередливості.

Залякування та покарання також неприпустимі, оскільки вони розхитують і без того травмовану нервову систему вихованця.

Лишається єдиний спосіб правильне, розумне, людяне і досить суворе виховання, здатне цілковито нейтралізувати цю ваду і дати суспільству гідного громадянина.

ЯК ТРЕБА ЗАОХОЧУВАТИ, ТА ЯК НЕ МОЖНА КАРАТИ ДОШКІЛЬНИКА?

Як треба заохочувати дошкільника

1. Похвала та заохочення мають переважати над покараннями.

2. Використовувати невеликі подаруночки, але не задарювати дитину.

3. Хвалити малюка, говорячи приємні слова та фрази.

4. Давати особисті почесні доручення, коли дитину просять щось зробити, підкрес­люючи важливість справи.

5. Винагороджувати не тільки за результат, але й за старанність та спробу виконати доручення якнайкраще.

Як не можна карати дошкільника

1. Мовчанням.

Бойкот викликає у малюка велике психічне напруження.

2. Словами "Я тебе більше не люблю".

Позбавлення любові — найжорстокіше покарання за умови, що дитина, справді, звикла бути оточена любов'ю.

3. Фізично, оскільки таке покарання викликає лише страх і робить дітей жорстокими.

4. Криком, який дошкільники сприймають як словесне биття.

5. Надмірно застосовувати покарання, адже у вихованні дитини заохочень має бути більше, ніж покарань.

6. Застосовувати покарання через деякий проміжок часу після провини — малюк не зрозуміє, за що його карають.

7. Постійно дорікати та нагадувати про колишні провини.

Висловлювання підтримки

- Ти зараз правильно зробив.

- Чудово!

- У тебе вийшло.

- Правильно!

- Це добре!

- Чудова робота!

- Я знав, що ти можеш зробити це!

- Ти швидко вчишся.

- Ти працюєш дуже старанно!

- Я не зміг би зробити краще.

- Ще трохи часу, і у тебе вийде.

- Ти робив це так швидко.

- Це найкраще!

- Просто чудово!

- Ти зробив це дуже добре!

- Я дуже пишаюся тобою!

- Приємно вчити розумних дітей!

- Велике тобі спасибі!

- Ти зараз на правильному шляху.

ЩО ОЗНАЧАЄ БУТИ БАТЬКОМ?

Батько – це один з перших об’єктів, який грає роль в ранній ідентифікації дитини. Саме батько допомагав усвідомити новонародженому його стать. Ти – дівчинка! Ти – хлопчик!

Тато для дитини не просто рідна людина, а зразок чоловіка, символ мужності, чоловічого начала. Батько допомагає малюкові скласти уявлення про себе самого і про оточуючих.

Батькові властива природжена реакція у напрямі турботи про дружину і дітей, і їх захисту. Саме новонароджений дуже сильно впливає на зміцнення інстинкту захисту у чоловіків.

Роль тата – певний приклад поведінки, джерело упевненості і авторитету. Батько – уособлення дисципліни і порядку.

Батько – найбільш природне джерело пізнання про світ, працю і техніку. Він сприяє орієнтуванню на майбутню професію і створює соціально корисні цілі та ідеали. Батько проводить малюка по дорозі до людського суспільства. Батько може сформувати у дитини здібність до ініціативи і протистояння груповому тиску.

Авторитарність батька створює на розумові характеристики дітей позитивний вплив,тоді як авторитарність матері – негативний.

Батько менше опікає дітей, надає їм більше самостійності,виховуючи в дитини самодисципліну. Цим самим батьки заохочують процес відділення дитини від матері і прискорюють адаптацію до соціальних умов.

Батько – єдиний герой для дитини, який здатний розігнати тіні і злякати будь-яке чудовисько. З татом у дитини пропадає страх. Тато – це божество! Тато – всемогутній і невразливий, він може все в очах дитини.

ПРИВЧАЄМО ДО ПОРЯДКУ

Звісно, малюк не завжди із радістю береться до виконання доручених йому справ. Відомо, що діти не люблять робити якусь одноманітну роботу, наприклад, витирати посуд. Спробуйте пофантазувати, назвіть ложки ляльками скажіть, що кожна із них хоче щоб її витерли, і потім умостили «спати». У жодному разі не примушуйте дітей до роботи. Це може відбити будь-яке бажання допомагати вам.

Усі діти прагнуть бути самостійними, але вони не завжди погоджуються виконувати доручення батьків.

Якщо діти з раннього віку починають допомагати батькам по господарству, то вони будь-яке нове заняття сприйматимуть не як повинність, а як можливість навчитися чогось нового. Але, на жаль, мами і тата часто скаржаться на те, що їхня дитина виконує усі доручення «з-під палки». Як же виховати у малюка відповідальність і свідоме ставлення до дорученої справи?

Насамперед, мами і тата повинні подбати про те, щоб у малюка були свої обов'язки, які, окрім нього, ніхто не виконуватиме. Наприклад, дошкільник має після прогулянки почистити черевики і повісити на місце свою курточку, скласти перед сном іграшки і прибрати зі столу після обіду... Коло обов'язків може бути різноманітним, головне — не доручати робити те, з чим йому буде важко впоратися.

Спочатку ненав'язливо керуйте процесом. Хочете, щоб малюк витер пил на меблях? Покажіть, як це потрібно зробити. І нічого, якщо перший досвід виявиться невдалим, не потрібно вказувати малюкові на помилки — і з часом він всього навчиться. Краще похваліть його. Можна навіть сказати: «Ти дуже добре впорався з цим завданням* тому тепер я довіряю тобі таку відповідальну справу, як миття за собою посуду». І ось вже звичайна робота у домі із категорії «примусової» переходить у спосіб заохочення, і малюк буде із захопленням виконувати будь-яке ваше доручення. У дошкільному віці, коли малюка ще тільки починають залучати до праці, дуже корисно заохочувати й нагороджувати його за кожну виконану роботу (хоча б наклейкою або зірочкою), це стане для нього гарною мотивацією.

І ще один важливий момент: намагайтеся все робити разом із малюком. По-перше, це найкращий приклад і стимул для нього. По-друге, ніщо так не об'єднує, як спільна праця.

Батькам варто замислитися і про те, як поводитися, якщо малюк не виконав доручену справу. Він має розуміти: до вимог дорослих варто ставитися із повагою, а байдужість та небажання не залишатимуться безкарними. Тому потрібно із самого початку обговорити це з малюком. Йдеться не про тілесне покарання або щось подібне, що принижує гідність маленької людини, а про те, щоб навчити малюка дотримуватися слова. Пропонуючи малюкові щодня прибирати свої іграшки, домов­теся з ним: «Ти маєш починати класти на місце іграшки одразу, як тільки я тобі нагадаю про це, і зробити це потрібно до початку вечірнього мультфільму. Якщо за цей час ти не прибереш іграшки на місце, їх приберемо ми. І два дні ти не будеш ними гратися».

Головне в такій домовленості — бути послідовним і не змінювати рішення. Якщо це вийде — малюк навчиться вчасно виконувати обіцянку. В іншому випадку — він думатиме, що завжди знайдеться спосіб «ухилитися» від обов'язків.

КОМП’ЮТЕРНА ЗАЛЕЖНІСТЬ: ЯК ЗАПОБІГТИ?

Сьогодні комп'ютером нікого не здивуєш. Це сучасне чудо техні­ки є доступним і дорослим, і дітям. Стало навіть модно, щоб у дитини комп'ютер з'являвся якомога раніше, щоб малюк розвивавсяшвидше. І разом із появою комп'ютерів миттєво виникли і наукові суперечки: корисно або шкідливо для дітей сидіння за комп'ютером?

Однозначної відповіді, звичайно ж, немає. Комп'ютерні ігри розвивають у дитини швидкість реакції, пам'ять й увагу. Щоб грати в комп'ютерну гру, маляті необхідні посидючість, спритність. За до­помогою таких ігор дійсно розвивається логічне мислення, дрібна мо­торика рук, зорово-моторна координація. Виконуючи веселі ігрові за­вдання, дитина вчиться аналітично мислити в нестандартній ситуації, класифікувати та узагальнювати поняття, прагнути до поставленої мети. «Ну, хіба це погано?» — запитують батьки.

Крім того, діти, які легко орієнтуються в комп'ютері, найчастіше почувають себе і в житті більш упевнено. Вони легше адаптуються до різних ситуацій.

Часто саме комп'ютер допомагає залучити до занять дітей, яких важко посадити за звичайне читання або розв'язання задач. Тут вони потрапляють у гарну казку, де діють веселі й спритні герої. Наприкінці гри малюка обов'язково похвалять або навіть видадуть почесний дип­лом. Тут у дитини обов'язково що-небудь вийде і виникне «ситуація успіху», після цього захочеться ще пограти. Адже комп'ютерні розвивальні програми називаються «іграми», а зовсім не «заняттями».

Якщо не дотримуватися режиму, а, просто кажучи, не обмежува­ти комп'ютерний час для дитини, то незабаром вона із помічника пе­ретвориться на Вашого сімейного ворога. Лікарі-окулісти застерігають, що занадто тривале знаходження перед монітором комп'ютера може призвести до зниження зору. Але найбільша небезпека - це виник­нення стійкої комп'ютерної залежності. Весь свій вільний час дитина проводить перед комп'ютером. Вона грає в будь-яку вільну хвилинку. Для батьків така поведінка повинна стати тривожним сигналом. Чому малюк віддає перевагу віртуальному життю? Можливо, якісь життєві обставини стали для нього некомфортними? А можливо, останнім часом йому не вистачає Вашої уваги, і він у такий спосіб вирішив поповнити його дефіцит?

Комп'ютерна залежність, звичайно ж, виникає не раптом. Спочатку дитина грає просто так, заради інтересу. Потім поступово вона втягується в гру, довідується правила, стає успішною. Потім на­стає час для ігор на гроші, а таких в Інтернеті чимало. Якщо батьки забороняють їй грати вдома, то дитина знаходить можливості та йде до ігрового салону або комп'ютерного клубу.

Самі для себе визначте, що Ви хочете отримати від комп'ютера? Щоб дитина просто була зайнята та не заважала Вам? Або, можливо, Ви прагнете розвити в дитині які-небудь навички та уміння? А може, Ви переживаєте, щоб у Вашої дитини все було не гірше, ніж в інших?

Якщо причина того, що Ви дозволяєте Вашому малюкові сидіти за комп'ютером і грати в комп'ютерні ігри,— бажання просто зайняти його, щоб він Вам не досаждав, відразу будьте готові до того, що через певний час Вам буде важко відірвати дитину від монітора.

Друга причина — розвиток. Ви не можете розвивати малюка за до­помогою фарб, олівців, конструкторів, пластиліну, книжок і настільних ігор! Звичайно, є безліч розвивальних ігор, які допомагають малятам навчитися малювати, вивчати англійську мову, учитися читати і раху­вати, ознайомлюватися з навколишнім світом. Є розвивальні ігри, які навчають малюка сполучати кольори, відтворювати в пам'яті картинки, складати предмети з геометричних фігур. Є комп'ютерні енциклопедії, до дають дитині знання в цікавій ігровій формі. Широкою популяр­ністю користуються і так звані інтерактивні книги, що нагадують плас­тинки з улюбленими казками, але такі, що тренують пам'ять та увагу, пропонують виконати різні цікаві вправи на розвиток навичок читання, логічного мислення. Дошкільникам можна пропонувати «паззли»; це теж розвиває просторове і логічне мислення. Діти із задоволенням грають і у філологічні ігри на зразок «Поле чудес». Їм хочеться хоч на мить опинитися на місці учасників популярної телепередачі, а на дисплеї все як на телеекрані: і колесо фортуни крутиться, і бали випадають. Є інша категорія розважальних ігор. Але майте па увазі, що вони всі дуже різні. Одна справа - тупий мордобій (так звані «стрілялки»), де вся майстерність гравця зводиться до вміння натискати на кнопки. А інша - «квести» (від англійського «quest» - «пошуки»). V дитячих «касетах» діють герої мультфільмів, там нікого не потрібно вбивати, у цих іграх багато по-справжньому смішного. А зміст гри по­лягає у досягненні мети шляхом розв'язання логічних задач. Скажімо, необхідно відкрити вхідні двері, а на моніторі з'являється складне ло­гічне завдання, що припускає й посидючість, і спритність, і кмітливість. Подібні ігри розвивають не тільки абстрактне мислення, але і чисто побутову кмітливість, готують дітей до ситуацій, з якими ті можуть зіштовхнутися в реальному житті. Між іншим, в «квестах» і світ більш дружелюбний. По-перше, він не поділяється тільки на своїх та чужих, там багато нейтральних персонажів, які займаються своїми справами і не залучені в перипетії сюжету. А, по-друге, спільників у дитини біль­ше, ніж супротивників.

Але, обираючи навіть такий диск, недостатньо прочитати коротку анотацію. Ви повинні самі спробувати «пройти» всі рівні гри-розвивалки та зрозуміти, наскільки якісно зроблена ця комп'ютерна іграшка, чи відповідає вона віку Вашої дитини, чи гарні ілюстрації та голоси, які озвучили текст.

Уважно поставтеся до вибору комп'ютерних ігор. Вони повинні відповідати віку дитини й не мати агресивних настроїв.

Як тільки Ви помітили, що в дитини зник інтерес до реального спілкування, вона довго просиджує за комп'ютером, настав час бити тривогу. Краще не доводити ситуацію до крайності.

Будьте готові до того, що як тільки Ви скажете «Вистачить!», малюк почне слізно просити: «Ще хвилиночку або ще секундочку!» Якщо Ви хоч раз піддастеся на таку провокацію, надалі Вам важко буде контролювати комп'ютерний час дитини. На ринку досить і таких ігор, які буквально нашпиговані примарами, монстрами, скелетами, людожерами. Немає нічого дивного в тому, що багато дітей, награв­шись іграшками із цими страшними потворами, починають лякатися темряви, скаржаться на кошмарні сни, бояться залишатися на самоті в кімнаті. Справа в тому, що в більшості комп'ютерних ігор все дуже натуралістично. Там реалізм — одна з головних принад. В описі нових ігор спеціально підкреслюється, що новий варіант ще більш реаліс­тичний, ніж попередній.

Особливо захоплюються комп'ютерними іграми діти а низькою самооцінкою, що погано встигають у школі, що відчувають труднощі в спілкуванні з однолітками. Звичайно, поринання у світ фантазій, мрій і гри завжди був властивий людям із тендітною психікою. Але читання книг, а тим більше, творчість вимагають зусиль. Тут все просто, і при цьому в людини створюється враження власної могутності. Ви тільки уявіть собі: дитина сидить перед екраном і розпоряджається життям малюсіньких людей. Простим натисканням кнопки вона може знищити десяток ворогів. У дійсності ж вона не вміє практично нічого: ні дати здачі кривдникові, ні залізти на дерево, ні підтягтися на турніку, ні захопити дітей грою. Але їй все це і не потрібно! Навіщо, коли є легший спосіб відчути себе суперменом? У всьому повинна бути міра. За мето­диками Глена Домана можна розвивати дитину з колиски, але навряд чи Ви будете навчати немовля основ механіки та атомної фізики. Сучасні діти випереджають в інтелектуальному розвитку однолітків 5-7-річної давнини, але в той же час про емоційний вік та їхній фізичний розвиток батьки все частіше забувають. Але ж емоційна і фізична сторона розвитку набагато важливіші за інтелектуальний розвиток дитини. Малята вміють читати англійською, але погано бігають і страждають від безлічі страхів. Ось чому з комп'ютерними іграми потрібно бути дуже обережними. Навіть якщо вони «рекомендовані для дошкільного віку», Ваш малюк може бути ще не зовсім готовий сприймати їх.

ЦІКАВА МАТЕМАТИКА

Поради батькам щодо розвитку логіко-математичного мислення дітей

Настає пора літніх відпусток, і наші малюки більше часу проводитимуть з батьками, а не в дошкільному закладі. Однак переривати освітній процес не варто. Подаємо поради батькам, як у невимушеній, ігровій формі домашнього повсякдення розвивати і навчати своїх малят.

Навчання дошкільника математики - це передусім формування логіко-математичної компетентності - тобто вміння застосовувати знання у повсякденному житті. Адже «математика» оточує нас повсюди, це і має показати та пояснити дорослий малюку, зацікавлюючи його і підтримуючи стійкий інтерес до цієї захопливої, зовсім не «сухої» науки.

Пропонуємо декілька порад батькам про те, як можна розвивати логіко-математичне мислення дитини у невимушеній «домашній» обстановці, під час повсякденного спілкування.

«МАТЕМАТИЧНІ» ПОРАДИ НА ЩОДЕНЬ НА ПРОГУЛЯНЦІ

Звертайте увагу дитини на цифри на будинках, машинах, рекламних щитах, вивісках. Називайте малюкові цифри, які бачите, і просіть, щоб він їх повторив. Для цього пограйте у гру «Відлуння». Наприклад: « Я скажу чотири, а ті повториш за мною двічі ( тричі..)». Така гра сприятиме закріпленню навичок лічби, розвитку уваги.

«У КІМНАТІ»

• Коли дитина просить, щоб ви почитали їй улюблену казочку запропонуйте їй знайти відповідну сторінку за номером ( від 1 до 10 ).

• Якщо ви зібралися пересадити кімнатні квіти, запропонуйте дитині взяті та підібрати горщики відповідного розміру, полічити їх, скласти їх в оди за принципом мотрійки.

• Заохочуйте дитину самостійно організовувати свій ігровий простір Наприклад. Запропонуйте гру «Кафе». Нехай малюк сам підготує необхідні атрибути. А ви, відвідуючи «кафе» свого малюка, на забувайте хвалити його старанність.

«НА КУХНІ»

• Під час приготування обіду спонукайте малюка лічити овочі та фрукти.

• Попросіть перебрати квасолю та горох у різні ємкості. Це завдана розвиватиме вміння дитини класифікувати предмети, а також дрібну моторику та сенсорику.

• Приготування вареників - цікава і захоплива справа, тож нехай ваш малюк допомагає їх ліпити, при цьому лічить, скільки він зробив сам, скільки ви, а скільки разом.

• Коли варите кашу, запропонуйте малюкові умовною міркою відміряти крупу. Можете проводити гру «Магазин», тобто «купувати» у дитини певні продукти.

• З чистих губок для миття посуду нехай дитина збудує будиночок, якщо вдається, то нехай сконструює кілька поверхів, а потім їх полічить.

• Пропонуйте маляті шукати на кухні предмети, схожі за формою на прості геометричні фігури, і називати їхнє місцерозташування. Наприклад «Мілка тарілка схожа на круг. Знаходиться на другій поличці зверху, в шухляді, біля чайника ».

«В ПРИРОДІ»

• Виїжджаючи з дітьми на природу (на берег річки, озера,моря) можна полічити, хто знайшов більше камінчиків. Цікаво буде оголосити конкурсна віднайдення найменшого чи найбільшого камінчика.

• Камінчики можна розфарбувати фарбами, восковими олівцями.

• Малеча полюбляє кидати камінчики у воду. Позмагайтеся і покидайте їх на дальність: хто кинув далі, хто ближче.

• 3 шишок, каштанів, камінців, листочків, гілочок попросіть дітей викластиякусь геометричну фігуру, порівняти, яких матеріалів використанобільше.

• Залучайте дітей до ігор: «Скільки кроків до дерева?», «Який листочок більше?»

• Під час спостережень за деревами спонукайте дитину лічити кроки до дерева, порівнювати за величиною, знайти найвищий дуб, обійняти найтовстіше дерево.

Як бачите, розвивати логіко - математичне мислення вашого малюкацікаво і цілком доступно у домашніх умовах. Крім того, всі наведені завдання сприяють формування не лише відповідних математичних вмінь але й загальної життєвої компетенції дитини, розширюють її світогляд та закріплюють набуті знання з інших галузей.

РОДИННІ ЧИТАННЯ: ВІДНОВИМО ДОБРУ ТРАДИЦІЮ!

Традиція родинного єднання

Здавна в українських родинах вечорами збиралися за столом, щоб послухати цікаві розповіді, спогади,перекази, які від діда-прадіда передавалися з уст в уста. Так підтримувала історія роду, пам’ять поколінь, що її малята, що її малята всотували з перших років життя. У кожній хаті була своя Біблія – перша книга, яка об’єднала сім’ю за спільним читанням. Читав, як правило, батько,інші уважно слухали.

Розквіт сімейних читань припадає на ХVIII – XIX ст., коли в родинах інтелігенції ця традиція збагачувалася ще й музикуванням, бесідами про мистецтво, домашніми виставами за прочитаним.

Саме цього бракує сучасним сім’ям, які за стрімкими змінами життя та вічним поспіхом не встигають зупинитися й подумати про головне.

Навіщо читати разом?

Родинне читання – цікава й своєрідна форма спілкування, в якій беруть участь як мінімум троє: дитина, мама (тато, бабуся…) і автор книги чи статті в журналі.

Спільне читання художніх творів перекидає місток до відвертості й порозуміння між дитиною та батьками.

Спільно проведені за читанням та прослуховуванням художніх творів години сприяють розумінню не лише змісту твору,навколишнього світу, а й одне одного. При цьому дитяча пам’ять надовго зберігає атмосферу довіри та єднання з дорослими, інтонації голосів тата й мами, їхні слова, пояснення.

Дитина вчиться розуміти і критично осмислювати текст, визначати і висловлювати головну думку твору. Дослухаючись до думки дорослого щодо прочитаного, малюк і сам намагається ставити запитання, аналізувати різні погляди, формувати свої враження.

Що читати?

Сімейне читання передбачає читання творів,цікавих усім членам родини. Варто обирати казки, оповідання з історії та географії, статті з дитячих енциклопедій, класичні твори, поезію, сучасні твори для дітей. Бажано прочитати дітям книжки, які самим батькам були цікаві в дитинстві і спробувати пояснити, чому. Після читання запитайте в сина чи доньки, чи цікаво їм було слухати та про що ще вони хотіли б дізнатися.

Дитині треба пояснити, що є твори, які до душі бабусі, мамі чи татові. І поки дорослі з інтересом їх обговорюють, малюк може послухати,притулитися до рідного плеча,щось помалювати чи поскладати мозаїку.

Дорослим може здаватися, що дитина «пропускає повз вуха» серйозні твори, проте це не так. Усе, що цікаво дорослим, цікавить і дитину. Почуте й побачене в дитинстві формує обрії інтересів, іноді на усе подальше життя. Якщо спогади дитинства сіренькі і буденні – таким буде й життя дорослої особистості. Якщо ж вони сповнені високих почуттів та цікавої діяльності – можна сподіватися, що й доросле життя людини буде змістовним, цікавим, сповненим високих ідеалів.

Для сімейного читання можна брати складніші твори, але бажано зі щасливим закінченням. Бажано, щоб у родині слухали як українську, так і зарубіжну літературу, виховуючи у дітей тим самим повагу до різних культур.

Але родинні читання, навіть систематичні, не можуть замінити щоденного читання дитині перед сном, яке,певною мірою,виконує роль колискової, сприяючи спокійному засинанню.

Сімейне читання, як правило, проводять один раз на тиждень, коли у вихідні дні вся родина збирається разом. До речі, не обов’язково це робити увечері за столом. Разом почитати та обговорити книжку можна у парку, на пляжі, на дачі.

Тож, шановні батьки, подивіться на свою книжкову полицю. Візьміть з неї улюблену книжку і почніть читати її у колі родини.

ЯК ПОДРУЖИТИ ДИТИНУ З КНИГОЮ

«БЕЗ ПОВАГИ, БЕЗ ЛЮБОВІ ДО РІДНОГО СЛОВА НЕ МОЖЕ БУТИ НІ ВСЕБІЧНОЇ ЛЮДСЬКОЇ ВИХОВАНОСТІ, НІ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ». В.О.СУХОМЛИНСЬКИЙ

Дошкільне дитинство – це саме той час, коли варто долучати юну особистість до книги. Йдеться не про навчання дітей читанню, а насамперед, про формування пізнавального інтересу до цього процесу, вміння та бажання працювати з книгою, виховання культури читача.

Сьогодні книги стрімко втрачають свою популярність. І дорослі, й діти радше надають перевагу відпочинку за комп’ютером, ніж з книгою. Та й по необхідну інформацію частіше звертаються до інтернет-служб, ніж до бібліотеки. У той час, як любов до книги, начитаність,літературний смак – це показники культурної, загально розвиненої, високоморальної особистості. Тож варто змалку долучати дітей до світу книг.

У тому, що в дитини немає інтересу до книги, найчастіше винні дорослі.

- Батьки проводять свій вільний час за комп’ютером, а не за книгою, та й дитині мало читають книжок, тобто не є для неї прикладом активного читача.

- Дорослі заохочують дитину до читання солодощами, не усвідомлюючи, що читання саме по собі має стати для дитини насолодою.

- Дорослі змінюють процес читання книжок переглядом мультфільмів, телепередач або, значно гірше, комп’ютерними іграми,які пропагують насильство, і дитячу психіку просто-таки атакують образи телепузиків, людино-павуків, людино-машин,страшних орків тощо.

Остання проблема постає сьогодні найгостріше. Адже віртуальна дійсність, створена телевізійним та інтернет-простором, відриває дитину від життя, робить емоційно байдужою у реальних стосунках зі світом людей та природою.

Головне завдання дошкільної освіти – не навчити дитину читати, а сформувати у неї пізнавальний інтерес, потяг до читання, любов до книги.

Завдання дорослого – допомогти дитині усвідомити, що книга є одним із засобів пізнання нового, а художнє слово – високим мистецтвом.

ЯК ПОДРУЖИТИ ДИТИНУ З КНИГОЮ

- Надайте дитині відкритий доступ до книг: організуйте в доступному для дитини місці поличку, куточок, домашню бібліотеку з дитячими книжками; разом створюйте тематичні виставки; «лікуйте» зіпсовані книжки.

- Разом читайте та обговорюйте твори: влаштовуйте щоденні (щотижневі) сімейні читання книжок з подальшим їх обговоренням (зміст книжок та час визначається залежно від вікових, психофізіологічних та індивідуальних особливостей дітей).

- Переконайтеся, що ви добрий оповідач: володійте мистецтвом виразного читання, акторського виконання літературних творів.

- Добирайте книги відповідно до індивідуальних особливостей дітей: обрати відповідні твори допоможе психолог.

- Розглядайте й обговорюйте ілюстрації: таким чином, діти оволодівають умінням будувати розповіді, переказувати твори,а придумуючи назву до ілюстрації,вчаться узагальнювати свою розповідь, аналізувати і визначати головне в ілюстрації.

- Залучайте дітей до створення книжок власноруч: твори для книжок діти можуть обирати або складати самостійно, дорослий їх записує, діти малюють ілюстрації, разом скріплюють сторінки.

- Подавайте добрий приклад: багато читайте для себе і для дітей, ходіть разом до бібліотеки, в книжкові крамниці, пропонуйте дитині самостійно обирати книжки, цікаві їй.

Важливим чинником, який впливає на ставлення дитини до книги, є позиція, яку в цьому питанні займають значущі для неї дорослі – батьки, вихователі, вчителі.

ЯК ОБИРАТИ ІГРАШКИ ДЛЯ ДІТЕЙ

Більшість сучасних іграшок – низькоякісні й дуже небезпечні. Навіть, купуючи їх у спеціальних магазинах, ви не отримуєте абсолютної гарантії. Виробники прагнуть скоротити витрати, використовуючи дешеві, а головне, шкідливі матеріали: фарбу з вмістом отруйних речовин, синтетичну набивку для м’яких іграшок, оброблену шкідливими хімікатами, а також пластик, який містить речовини, здатні змінювати гормональний фон і погіршувати роботу печінки й нирок. Якщо дитина часто грається такою іграшкою, у неї можуть розвинутися алергічні реакції – сльозотеча, кашель і спазми бронхів.

Отже, слід дотримуватися таких правил:

· Купуючи іграшку, запитайте, чи є сертифікат, який засвідчує якість та безпечність забавки.

· Перевірте іграшку на міцність (чи добре приєднані усі дрібні деталі), відсутність ушкоджень.

· Зверніть увагу на безпечність конструкції: відсутність гострих країв, вузьких щілин і отворів, куди можна засунути пальці, довгих мотузок (для наймолодших не довше 15 см).

· Спробуйте, чи не злущується фарба.

· Перевірте, чи немає різкого, неприємного запаху.

· Зважте на відповідність вікові дитини.

· Якщо купуєте дитячу музичну іграшку (або іншу зі звуками), обов’язково зверніть увагу на етикетку. Безпечна шумова межа для іграшки – 85 децибел.

· Перевірте неушкодженість упаковки. Якщо іграшка не упакована, її купувати не бажано, бо вона, як губка, увібрала шкідливі речовини ззовні, а може і стала «притулком» для збудників важких хвороб: туберкульозної палички, стафілококів, стрептококів.

СИН І ДОНЬКА: ЧИ ОДНАКОВО ВИХОВУЄМО?

І синів і дочок ми однаково хочемо бачити добрими, порядними, працелюбними людьми. Однак часто навіть підсвідомо намагаємося розвивати у дівчаток ніжність, чуйність, акуратність, прагнення до краси, у хлопчиків – сміливість, рішучість, лицарство. Тобто так чи інакше формуємо передумови майбутніх чоловічих і жіночих якостей. І це природно, бо якщо не закласти такі основи у дошкільному віці, згодом може виявитися вже запізно – змужнівши, колишні хлопчики та дівчатка перетворюються на чоловіків та жінок, але зі своїми сімейними та соціальними ролями справлятимуться погано. Це може стати причиною нещасливого особистого життя, зруйнованого шлюбу…

Фізичні й фізіологічні відмінності проявляються у розвитку хлопчиків і дівчаток дуже рано. Це різниця у зрості, вазі, об’ємі грудної клітки, в обмінних процесах (у хлопчиків добова витрата енергії дещо вища, ніж у дівчаток), у фізичних можливостях (хлопчики краще бігають, метають на відстань і т.п.) а в дівчаток кращі показники щодо гнучкості, ліпше розвинута дрібна моторика тощо.

Помітні й відмінності у психіці. Хлопчики, як правило, бавляться у більш динамічні, емоційні ігри, ніж дівчатка. Тому їх значно важче заспокоїти. Дівчатка надають перевагу спокійнішим іграм. Хлопчики люблять гратися з хлопчиками, а дівчатка з дівчатками. Дещо різна у них і манера малювати: у хлопчиків малюнки схематичніші, сюжети пов’язані з технікою, динамікою; у дівчаток зображення мають більш завершений характер, присутні елементи декоративності.

Якщо запитати дітей, ким вони хочуть бути, хлопчики й дівчатка назвуть, як правило, найбільш характерний для представників своєї статі фах. Дівчатка відзначаються більшою залежністю від дорослих, хлопчики – бажанням бути самостійними.

Суттєве значення має вплив ровесників (в першу чергу одної статі з дитиною), але найважливішим і вирішальним фактором є сім'я. Під впливом батьків, бабусі і дідуся, інших близьких родичів у дитини формується поняття, яким саме має бути хлопчик або дівчинка, чим має цікавитися, якій праці слід надавати перевагу. Таким чином дитина ніби програмується на подальше.

Хоча батьки, як правило, кажуть, що синів і дочок вони виховують однаково, це зовсім не так. З того моменту, коли немовля загортають у блакитну або рожеву ковдру, з ним починають поводитися відповідно до статі – і це знаходить відображення навіть у тоні голосу дорослого, у манері спілкування з дитиною.

Особливо неоднаково ставляться до синів і дочок батьки. Після 1-го року життя татусі значно більше спілкуються з синами, але чуйніше втішають дівчаток, коли ті засмучені. Спеціальні дослідження показали, що дівчатка в родині отримують більше емоційного тепла, уваги та схвалення. Хлопчиків карають частіше. Підмічено також, що матері терпиміше ставляться до синів, а батьки до дочок. Старші брати і сестри також можуть бути прикладом для наслідування. Наприклад, дівчатка, у яких є старші брати, частіше стають «бешкетницями», а хлопчики під наглядом старших сестер перетворюються на вразливих і ніжних (це також слід враховувати батькам). Але найсильніше, звичайно, діє приклад тата – для сина, і мами – для дочки. Одна мама дратівлива, нестримана, постійно гиркає на слухняного чоловіка… Такою може стати в майбутньому її дочка, але, якщо не випаде їй зустріти до пари собі спокійного та покірливого – стане нещасною, а можливо, й втратить сім'ю. У іншої матері дочка, навпаки, перейме лагідність, спокій, миролюбність. Хлопчики підсвідомо так само наслідують своїх тат. Але це не обов’язково. У дуже жіночої матері може вирости справді мужній, вольовий син. У мужнього батька – ніжна донька. В сім'ях, де мати сама виховує дитину, необхідне хоча б епізодичне залучення до виховання близьких родичів – чоловіків: дідуся, дядька. Спілкування з ними у суто чоловічих видах діяльності (конструювання, допомога у лагодженні побутових приладів та ін.) дуже корисна для хлопчиків. Та й для дівчаток, звичайно.

Виховуючи основи мужності, важливо щоб перед очима дітей був приклад чудової взаємодії тата й мами по домашньому господарству. Найкраще, коли батько бере на себе всю важку фізичну працю. Подібним чином слід розподіляти трудові обов’язки вдома між братом і сестрою. Хлопчикові доручають роботу, що вимагає фізичних зусиль, а дівчинці дають завдання, для виконання яких потрібні ретельність, старанність, майстерність, смак. Добре, коли мама залучає доньку – дошкільницю до приготування страв, шиття, вишивання. Не треба соромити дівчинку, якщо вона виявляє інтерес до своєї зовнішності (гірше, якщо такого інтересу зовсім немає), необхідно заохочувати всі прояви ніжності, турботи про молодших. Поспостерігайте, як ваша донька поводиться під час конфліктів з ровесниками, адже саме в дошкільному віці слід починати вчити її терпимості, миротворності, вміння вибачати.

Хлопчиків виховувати дещо складніше, оскільки процес статево-рольової соціалізації у них більш суперечливий. І найбільше проблем виникає, коли батька або немає, або він самоусувається від виховання. Тоді хлопчик 4-5 років, підсвідомо шукаючи приклад для наслідування, може знайти його десь на стороні. Виховуючи хлопчиків, батьки іноді надто пестять їх, надміру опікуються ними, позбавляють змоги робити вольові вчинки, забувають про формування бажання бути захисником, добрим заступником для слабших.

Почніть з малого – хай ваш син принесе вам окуляри чи газету з темної кімнати, погладить у вашій присутності сусідського собаку, допоможе нести мамі сумку, разом з татком полагодить щось.

Безумовно, батькам необхідно найсерйознішу увагу звертати на такі відхилення у поведінці хлопчиків, як жорстокість і агресивність. У дошкільному віці майже всі хлопчики полюбляють військові ігри. Це природна потреба – хоча б у грі відчути себе героєм мужнім, незборимим. І тут дуже важливо не просто дати синові змогу гасати з іграшковою зброєю, а запропонувати йому гру героїчного характеру. Внесіть у сюжет моральний зміст, наприклад, рятувальники рятують людей під час повені, землетрусу; сміливі козаки визволяють з полону своїх земляків або щось інше. Краще використати сюжети казок. Під час таких ігор ви можете переключити дитину з агресії на добрі вчинки, що вимагають мужності й сміливості.

Незалежно від того, хто зростає у вашій сім'ї – майбутня жінка, чи чоловік, - зробіть усе, щоб виховати у малюка позитивне ставлення до дарованої природою соціальної ролі. І звичайно, як хлопчиків, так і дівчаток виростити дійсно добрими, чуйними, розумними людьми.

РОЗМОВЛЯЙТЕ ПРАВИЛЬНО

До 5 років діти ще не всі звуки рідної мови можуть вимовляти правильно.

До 3 років важко вимовляють такі звуки як Ч, Щ, Ж, Ш і тільки після 4 років діти володіють звуком Р. Подібні дефекти мови пов’язані з незрілістю артикуляційного апарату. При порушеннях мови дефекти вимови зберігаються і після 5 років, а інколи і в шкільні роки.

Дитина заміняє важкі для нього звуки на більш легкі за вимовою, але схожі за звучанням. В найбільш тяжких випадках порушена не тільки звуковимова, а й тембр та виразність мови.

Малюків потрібно вчити правильно вимовляти звуки в словах, ставити наголос, користуватися відповідною інтонацією, правильно дихати під час мовлення.

Вчити дитину узгоджувати слова в реченнях в роді, числі й відмінках, правильно будувати речення. При цьому слова треба вимовляти правильно і зрозуміло, вимовляючи їх до кінця.

Дивлячись дитині в лице: вона повинна бачити вашу артикуляцію. Речення повинні бути прості, але повні.

В перші місяці життя потрібно приділяти увагу емоційності, а пізніше (5-6 місяців) на простоту мови. Старайтесь переставляти слова місцями й вимовляти підряд різні форми. Говорити з невеличкими паузами – так дитині легше виділити слово в мовному потоці і розібратися в будові язика. Обов’язково залишайте місце для відповіді дитини, навіть якщо дитина не готова вам відповісти. Називайте дитину і себе в третій особі. Не забувайте, що мова, звернена до дитини, повинна бути емоційна.

А ще грайте з дитиною в мовні та пальчикові ігри, мілка моторика рук і точна артикуляція звуків знаходяться в прямій залежності. Чим більша рухова активність, тим краще розвинута мова.

Не соромтеся звертатися за допомогою до логопеда. Адже тільки завдяки співпраці логопеда й батьків, використанню цікавих і доступних видів роботи у дітей нормалізується процес оволодіння мовленням.

НЕБЕЗПЕКИ СУЧАСНИХ МУЛЬТФІЛЬМІВ

Телебачення, радіо, інтернет — це те повсяк­денне тло, від якого ми стаємо психологічно за­лежними.

Помічено, що з часом "теледіти" втрачають природний інтерес до реального життя. Психо­логи стверджують, що телеекран (інтернет) для сучасної дитини — не тільки інформатор, а конструктор картини світу. В свідомості ма­люка відбувається процес переоцінки традицій­ної системи цінностей. І це зумовлює небезпеч­ні духовні підміни — виникає агресія до живих істот, формуються цинізм, байдужість до чужих переживань. Особливо небезпечно те, що діти під впливом того, що бачать, починають вважа­ти насильство нормальною моделлю поведінки. Дитина ніби "відходить" від реального світу, за­нурюючись у фантастичний.

В останні роки стає дедалі більше дітей, які не можуть у дитсадку, а згодом і в школі, сприймати інформацію на слух. Учені вважають, що причина в тому, що цих дітей з раннього дитин­ства "виховував телевізор", тож вони сприймають переважно тільки зорову інформацію. Словесно, логічно, зв'язно відтворити події можуть рідко. Піз­ніше ці діти погано читають у школі, їм важко пере­казувати тексти, творче мислення в таких малюків недостатньо розвинуте, вони схильні до агресії, проявів негативізму.

Отже, як бачимо, продукція "медіаринку" має перебувати під пильною батьківською цензу­рою. Пам'ятаймо: дитина майже всю інформацію сприймає у вигляді образів. З них, як з кубиків, вона і будує свою модель світу.

Повірте, у фільмах про холоднокровних роботів-убивць немає нічого корисного для вашої дитини.

На жаль, не всі сучасні мультфільми відповідають наведеним вимогам. Більшості з них прита­манні певні ознаки, які роблять їх небажаними для перегляду дошкільнятами. Тож, перш ніж пропону­вати дитині переглянути мультфільм, обов'язково перегляньте його самі, зверніть увагу, чи нема у ньому наведених нижче небезпечних моментів.

1. Сюжети мультфільмів надто легкі, розважальні.

Після перегляду сюжет майже відразу забу­вається, отже, не дає "поживи" для осмислення. Некорисність посилює багатосерійність, через яку виникає екранна залежність. Дітям важко від­творити сюжет мультфільму, хоча він нескладний. Вони мають його переглянути кілька разів.

2. Персонажам притаманні якісь особливі надможливості — вони "супер" у різних варіаціях.

Це породжує в дитини відчуття власної непов­ноцінності. Існує навіть такий термін "каучуковий" персонаж. Під дією афектів — радості, гніву, лю­бові — його тіло може "розширюватися" чи "зву­жуватися". У таких персонажів неправдоподібно витягуються руки й сплющується голова, вони можуть закручуватися й розкручуватися, немов спіралі. Виникає педагогічна претензія, претензія серйозна та принципова: спостерігаючи цих пер­сонажів, можна дійти висновку, що вони не відчувають болю. А як же тоді вчити малих жаліти ко­гось, співчувати, пропонувати допомогу?

3. Демонструється і не засуджується девіантна поведінка персонажів.

Персонажів, які порушують загальноприйня­ті правила, ніхто не виховує і не каже їм, що так робити не можна. Демонструються небезпечні для життя, безглузді форми поведінки, сцени неґреч­ного ставлення до людей, тварин, рослин. "Вихов­ний ефект" від таких переглядів першими відчують близькі дорослі у формі цинічних висловлювань, негарних жестів, непристойної поведінки, грубості, навіть бійки з боку дітей. З давніх-давен малюків виховували на позитивних прикладах. Негативні не демонстрували, якщо вже так траплялося, це завжди супроводжувалося належним коментарем, моральною оцінкою.

4. Багато сучасних мультфільмів мають чітко ви­ражену статеву адресацію: для дівчаток, для хлопчиків.

У дошкільному віці такий поділ не має розвивального значення і лише стає перепоною для спілкування і спільних ігор хлопчиків та дівчаток. І дівчаткам, і хлоп'ятам будуть корисніші твори про дружбу, сміливість, любов, гарні вчинки, спільні справи.

5. Зарубіжні мультфільми адресовані старшій віковій аудиторії. Однак батьки пропонують їх малюкам, починаючи з 2-3 років.

Висновок про шкідливість — очевидний.

6. Мовний супровід — надмірний, позбавлений художності.

Персонажі постійно промовляють довгі моноло­ги, коментують найдрібніші події чи поворот сю­жету, свої думки та обговорюють вчинки інших. Мова сучасних супергероїв та їхнього оточення в цілому примітивна, рясніє жаргонізмами, сленго-вими словами та вигуками. Озвучення зарубіжних мультфільмів часто буває занадто манірним із гро­тескними інтонаціями та голосами. Крім того, дуже втомлює текст, який звучить синхронно з мовою персонажа. Це дратує, не сприймається, втомлює слух.

7. Музичний супровід — примітивний, невідповід­ний загальному емоційному настрою, перебігу подій.

Якщо мелодія, що супроводжує сюжет, бідна, то вона й не запам'ятовується дітям, не виконує сво­єї прямої функції — підсилювати сюжет, сприяти розвитку емоційного сприймання дитини. Якщо, до всього ж, вона й не відповідає подіям на екрані, перебиває слова персонажа, це негативно впли­ває на нервову систему, перешкоджає адекватному сприйманню.

Пам'ятайте: існує безліч цікавих і корисних для дитини спільних справ, окрім тих, що пов'язані з інтернетом або телебаченням.

Наприклад, можна разом щось зліпити чи на­малювати: тато чи мама ліпить тулуб зайця, а дитина — голову, вуха, хвостик. Погортайте разом улюблені книжки, розгляньте ілюстрації, сімейні фотографії. Побувайте в музеї, театрі, на виставці або просто погуляйте. Разом піклуйтеся про хат­ню тваринку, доручивши дитині посильні для неї справи (малюк може мити посуд для тваринки, насипати корм). Спільні прогулянки з тваринкою зближуватимуть дитину й батьків. Єдине, що тре­ба обговорити заздалегідь, це правила, за якими варто діяти, вигулюючи домашнього улюбленця.

Ми розуміємо: те, про що ми говорили в цій статті, вимагає від батьків певних зусиль, праці, часу. Однак, доклавши їх, ви зможете захистити дитину від інформаційних потоків, які не дають доброї поживи ні розуму, ні серцю, руйнують Духовне здоров'я.

Будемо реалістами: зовсім уникнути медіасередовища сьогодні неможливо. Тож давайте разом виховувати у дітей культуру користування інфор­мацією.

ЯК ВПЛИВАЄ РЕКЛАМА НА ДИТИНУ?

На жаль, багато батьків для своїх дітей показують не кращий приклад для наслідування. Адже ні для кого не секрет, що в багатьох сім'ях є телевізор в кожній кімнаті і на кухні, де мама щодня подовгу дивиться ток-шоу або серіали, а тато, в вітальні повернувшись з роботи, тут же вмикає телевізор і дивиться улюблений канал. А у вихідні тато може цілий день пролежати на дивані, перемикаючись з одного каналу на інший, а мама на кухні під телевізор готує і миє. У таких сім'ях дитині нічого не залишається, як сидіти перед телевізором і дивитися незліченні рекламні ролики.

Особливо їм подобаються ті кадри, де головними героями реклами є діти або персонажі з мультфільмів. Маленькі діти дуже швидко засвоюють інформацію, яка запам'ятовується ними на все життя. Це знають рекламодавці і спеціально створюють рекламу, спрямовану на дітей з яскравими веселими картинками, смішними героями за участю дітей, героїв мультфільмів і тварин. При перегляді такої реклами діти завмирають перед телевізором, відвести їх від екрану часом просто неможливо. А якщо батьки вимикають телевізор під час рекламного ролика, діти починають вимагати включити його і голосно плачуть.

З реклами діти з маленьких років твердо засвоюють, що людина може стати щасливим, купивши новий стільниковий телефон, здоровим - випиваючи баночку йогурту або склянка консервованого соку, сильним - з'ївши батончик Снікерса або пачку чіпсів, красивим - скориставшись кремом від зморшок або засобом від прищів. Такі рекламні ролики підривають здоровий спосіб життя, відволікають увагу дітей від істинних цінностей життя, яким хочуть навчити своїх дітей батьки. Адже рекламуються в основному напівфабрикати, якими треба перекусити при першому відчутті голоду і газованої води, які швидко втамовують спрагу і дають заряд бадьорості на цілий день.

Діти чудова аудиторія для рекламодавців, Вони не пропадають цілими днями на роботі і якщо їх привчити до перегляду телевізора, то, відвідуючи магазин, разом з батьками вони будуть вимагати чупа-чупси, шоколадні батончики, іграшки, йогурти, жуйки, рекламу яких бачили по телевізору. А вже з п'яти років у багатьох дітей є свої кишенькові гроші. Щоб збільшити ефект впливу реклами на незміцнілі дитячі уми, до створення реклами залучаються багато психологів, соціологів і фахівців з дитячого розвитку. Успіхи їх наявності, а як же поступати батькам? Як захистити своїх дітей від впливу реклами?

Психологи вважають, що на формування погляду на рекламу у дітей молодшого віку дуже важливе ставлення до неї їхніх батьків. Батьки повинні більше спілкуватися зі своєю дитиною і пояснити йому, що реклама це лише спроба нав'язати чужу думку і до неї треба ставитися вибірково. Що є речі, які деякі дядьки й тітки не можуть продати, тому вони їх показують по телевізору, щоб купили їхні діти, які ще не розуміють, що вони не можуть бути корисними для їхнього здоров'я.

Батьки повинні своїм прикладом показувати дитині, що життя не складається лише з роботи і телевізора. Дозувати час перебування біля телевізора треба починати, перш за все, з самих, нехай телевізор не перетворюється для вашої родини на єдиний спосіб проведення часу. Разом з дитиною придумайте цікаві для нього заняття, читайте книги, грайте і гуляйте на свіжому повітрі. Знайомити дітей з телевізором рекомендують, починаючи з 3-х років, а до цього можна дивитися мультики по DVD. Дітям старше трьох років дозволяйте сидіти за телевізором 20-40 хвилин у відведений для цього час. Коли йде небажана для перегляду малюка реклама, вимикайте непомітно для дитини звук. Картинки без звуку дивитися нецікаво. Можна відвернути увагу дитини якимось цікавим заняттям.

Для маленької дитини все, що відбувається на екрані сприймається, як справжнє, вона ще не здатна відрізнити правду від вигадки. Тому образи головних героїв рекламних роликів вони копіюють як модель поведінки. А в рекламі найчастіше це негативні образи, які діють на догоду своїм бажанням. Людина з реклами зазвичай страждає розладами шлунку, застудами, карієсом, запахом з рота, лупою і недоліком грошей. А дістати гроші, легко і просто, достатньо для цього оформити кредит або виграти приз. Про те, що гроші треба заробити в рекламах не показується. Але реклама все ж має і деякі плюси. Вона дає дитині інформацію про те, що зараз модно і розвиває пам'ять дитини. Діти легко запам'ятовують фрази з рекламних роликів і повторюють їх. Завдання батьків - постаратися, щоб ці цитати і фрази не нашкодили розвитку психіки і відношенню до його життя.

Вкладення
Кiлькiсть переглядiв: 686