Особливості адаптації дітей до умов дитячого закладу

Проблема адаптації до умов ДНЗ виникає у дитини будь-якого віку, коли вона вперше поступає до ясел або садка, для такої дитини незвичне все:

  • відсутність близьких;
  • незнайомі дорослі;
  • велика кількість дітей;
  • новий розпорядок дня;
  • нове приміщення;

Змінені звички умови життя вимагають від дитини перебудови раніше сформованого стереотипу поведінки. Така різка зміна звичних форм життя викликає, насамперед, нервово-психічне напруження, не завжди проходить без ускладнень, в деяких дітей супроводжується важкими емоційними переживаннями. У дітей у період адаптації можуть порушуватись сон, апетит, настрій, інколи підвищується температура тіла. У деяких простежуватися тимчасова втрата мовлення, потрушуватися раніше набуті навики.

Як показують педагогічні та медичні дослідження, характер та тривалість адаптаційного періоду залежать від таких факторів як:

  • вік дитини;
  • стан здоров'я та рівень розвитку дитини (здорова, розвинена дитина

легше переносить трудності соціальної адаптації);

  • індивідуальні особливості дитини (значною мірою поведінка дитини

залежить від типу нервової системи);

  • рівень натренованості адаптаційних механізмів (діти, які до дитячого садка неодноразово перебували в різних умовах життя, легше звикають до дитячого закладу);
  • досвід спілкування з дорослими та ровесниками (уміння позитивно ставитися до вимог дорослих та адекватно спілкуватись з іншими дітьми).

Залежно від зазначених факторів адаптації дитини до умов дошкільного закладу може проходити по-різному. Виділяються такі групи дітей:

- з «легкою адаптацією»;

- з «адаптацією середньої важкості»;

- з «важкою адаптацією».

За «легкої адаптації»

негативний емоційний стан дитини триває недовго. У перші дні погіршується апетит та сон, вона мляво грається з іншими дітьми. Але під час подальшого звикання до нових умов усе це проходить протягом першого місяця перебування дитини в дитячому закладі.

За «адаптації середньої важкості»

емоційний стан дитини нормалізується повільніше, протягом першого місяця вона хворіє, як правило, на гострі респіраторні інфекції. Хвороба триває 7-10 днів і завершується без будь-яких ускладнень.

За «важкої адаптації»

емоційний стан дитини нормалізується досить повільно. Інколи цей процес триває кілька місяців, за цей період дитина хворіє ще раз;часто із ускладненнями, або виявляє стійкі порушення поведінки: намагається сховатися, кудись вийти, сидить та кличе маму тощо. У таких дітей простежується бурхлива негативна емоційна реакція і негативне ставлення до оточення дитячого закладу в перші дні, згодом ця поведінка змінюється в'ялим, байдужим станом.

Легку адаптацію і певною мірою адаптацію середньої важкості можна

вважати закономірною реакцією дитячого організму на змінені умови життя. Важка ж адаптація свідчить про надмірність психоемоційних навантажень на організм дитини і потребує відповідної уваги, як і з боку вихователя, так і з боку батьків дитини.

Можливі причини «важкої адаптації» дітей

до умов дитячого закладу.

  1. Не сформованість у дитини позитивної установки на відвідування дитячого закладу часто батьки, відправивши дитину до ДНЗ, ставляться до неї зі співчуттям та з жалістю. Дитина внаслідок такого ставлення теж починає жаліти себе, вередує, відмовляється відвідувати дитячий садок.

Нерідко батьки залякують дитину: «Не будиш слухатись - віддам до дитячого садка». Коли дитина починає відвідувати дитячий заклад, батьки погрожувати залишити в ньому, якщо вона не припинить плакати та вередувати. Подібні установки викликають страх перед дошкільним закладом та погіршують самопочуття в період звикання до незнайомого оточення.

  1. Не сформованість навичок самообслуговування.

Батьки занадто опікуються дитиною, блокуючи тим самим розвиток самостійності. Інколи, бажаючи заощадити час батьки поспішають нагодувати, одягнути дитину, стримуючи своїми діями формування необхідних практичних умінь і навичок, такі діти, потрапляючи до дитячого садка, почуваються безпорадними, самостійними - вони не можуть самостійно одягатися, вмиватися, користуватися туалетом.

  1. Не сформованість предметно-практичної діяльності в дитини.

Не сформованість у дитини практичної взаємодії з близькими людьми негативно впливає на взаємостосунки з іншими дорослими, передусім із вихователем.

Вихователь пропонує дитині діловий стиль спілкування, який відрізняється від емоційного, звичайного для дитини в сім'ї. Діти, батьки яких мало уваги приділяли розвитку ситуативно-ділового спілкування (яке передбачає сумісні практичні дії з предметами), не вміють гратися іграшками, часто згадують про батьків, довго адаптуються до умов дошкільного закладу.

  1. Не сформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками.

Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до

відвідування ДНЗ мало спілкувались з ровесниками. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування своєї дитини з однолітками з метою її безпеки - щоб запобігти можливості інфекціям, ушкодженням, конфліктам, щоб дитина не спілкувалась з «поганими дітьми» тощо, така дитина насторожливо та з недовірою ставиться до інших дітей, часто конфліктує з ними, ні з ким не ділиться своїми іграшками, забирає іграшки в інших, не вміє попросити.

  1. Невідповідність домашнього режиму режимові дошкільного закладу.

Коли домашній режим і режим ДНЗ кардинально відрізняється в часі,

послідовності режимних моментів, дитина в період адаптації відчуває психофізіологічний дискомфорт. (Час прийняття їжі, спання та неспання), не збігаються вдома і в ДНЗ. Інколи почуття голоду та втоми можуть збігатися і бути подвійним подразником.

Фізіологічний дискомфорт призводить до емоційних зривів, нервового перенапруження, що спричиняє психосоматичні захворювання.

  1. Затримка формування емоційних зв'язків між дитиною і вихователем.

Відомо, що головна роль у період звикання дитини до нових мікро соціальних умов життя відводиться вихователю.

На успішність адаптації впливають педагогічні з достатньо виразною емоційною забарвленістю. У випадках, коли емоційний контакт між дитиною та вихователем не встановлюється виникає «важка адаптація» (Незнання вихователем індивідуально-психологічних особливостей дитини, «намагання якнайшвидше адаптувати дитину до нового оточення» «вихователь авторитарний, вимогливий, суворий, різко усміхається та жартує». Карає за будь які порушення).

Під час спілкування з таким вихователем дитина постійно напружена, боїться помилитися, не впевнена у своїх можливостях, замикається, відмовляється виконувати вимоги і навіть відвідувати ДНЗ.

Основні завдання адаптаційного періоду

  1. Зняття психоемоційного напруження дитини.

Щоб дитина не відчувала емоційного дискомфорту, вона, насамперед,

повинна почуватися в безпеці, бути максимально захищеною. Такий захист може забезпечити тільки мати або близька людина, яка її замінює.

У період адаптації дитину краще залишати в ДНЗ не на повний день, а на кілька годин, поступово час перебування збільшувати (залежно від нормалізації поведінки).

Звернути увагу на таке явище, як «емоційне зараження» (один плаче, починають плакати інші). Необхідно регулювати прийом дітей до групи (1-2 на тиждень).

  1. Ознайомлення дитини з умовами ДНЗ.

Заздалегідь продумати, де дитина роздягатиметься, де спатиме тощо.

У звиканні до нових умов важливу роль відіграє можливість «інтимізувати атмосферу, наблизити до домашніх умов: принести із собою іграшку, звичні речі.

  1. Встановлення емоційного контакту з дитиною.

Період складний і для дітей і для вихователя.

Позитивне налаштування на ДНЗ, на зустріч з дітьми і вихователями.

Варто взяти на руки, попестити;уникнути покарань, не соромити на невдачі, не скаржитися батькам у присутності дитини.

  1. Зближення виховних заходів у сім'ї та дошкільному закладі.

Узгодженість дій батьків та вихователів-успішна умова адаптації. Ознайомлення з режимом дня групи

  1. Допомога дитини у встановленні адекватних відносин із ровесниками.

Адаптація дитини до групи однолітків. Не перешкоджу вати спілкуванню дитини з ровесниками, вчити спілкуватись. Дитячі конфлікти частіше виникають через іграшки: мати декілька однакових іграшок.

Усі заходи можна поділити на дві групи:

  • підготовка дітей до вступу в ДНЗ;
  • організація роботи з новоприбулими дітьми в період їхнього звикання до нових мікро соціальних умов.

Виховання природничо – екологічної культури в творчій спадщині В.О.Сухомлинського

У період дитинства мислення, розумові процеси мають як найтісніше пов’язуватися з живими, яскравими, наочними предметами навколишнього світу.

Нехай дитина спочатку не замислюється над причинно- наслідковими зв’язками, нехай вона просто розглядає предмети, відкриває в ньому щось нове. Хлопчик побачив розлюченого бика в оповитій вечірніми сутінками купі дерев. Це не просто гра дитячої фантазії, а й художній, поетичний етикет дитячого мислення. Дитяче бачення світу – своєрідна художня творчість.

Поетична творчість починається з бачення краси. Краса природи загостряє сприймання, пробуджує творчу думку, наповнює слово індивідуальними переживаннями. Здоров’я вливається в дитячий організм живодайними джерелами тоді, коли після трудового напруження дитина відпочиває. Бути в русі – основний девіз. Еліксиром здоров’я є повітря, насичене фітоцидами злакових рослин – пшениці, жита, ячменю, гречки, атакож лугових трав. От і потрібно нам вести дітей в поле, ліс, луг. Діти бачать красу природи, відчувають її подих, спілкуються з нею, творять, мислять. Все це так, але добра дитина не падає з неба, ї треба виростити і виховати.

Як досягти того, щоб праця стала найважливішою духовною потребою дітей. Отже, дітей треба щоб оточував не лише світ природи, а й світ праці, творчості. Краса людини найяскравіше відкривається в праці. Це пізнання світу виховує в дитині людину трудівника.

Ще глибшим це почуття стає тоді, коли під час подорожей у світ праці діти зустрічаються зі своїми батьками й матерями. Любов дитини до людей праці – джерело людської моральності.

Крокуючи стежинами живої природи,діти приходять до висновку, що природа поділяється на дві стихії – живу і неживу.

Перші уявлення про живе і неживе народжує безліч запитань. Звідки береться листя, стовбур, дерево? На все це зразу відповісти неможливо, а з часом проясниться.

Добре,що дитина, думаючи, вчиться, звертається до першоджерел знань, думки навколишньогосвіту. Дитина мислить образами, барвами, звуками.

Приходимо до висновку,що неживе залежитьвід живого і навпаки.

В природі все змінюється: зима, весна, літо, осінь. Природа переходить від одного стану до іншого. Спостерігаючи за навколишньою природою, ведучи дітей стежинами природи ми всиляємо в душі по краплинці тієї наснаги, що зветься природне оточення. Без природи не існував би світ, не чули б ми співу пташок, дзюркотання струмка, не грілися на сонечку, не купалися в краплинах роси, не відчули подиху вітру, не спіймали красиву і ніжну сніжинку – то хіба б ми змогли прожити на світі ,творити, мислити, перемагати, іти від простого до складного, розуміти для чого ми живемо і що таке життя.

Домашній театр - розвиток мовлення

Так уже влаштований наш світ, що в ньому все менше і менше залишається місця для звичайного спілкування. Більшість шкільних предметів або письмові, або регулярно оцінюються у вигляді тестів, де досить просто поставити галочку в потрібній графі. Прийшовши додому і ми, і діти замикаємося на телевізорі або комп'ютері де, підключившись до інтернету, достатньо вставляти лаконічні повідомлення або смайлики. Чому ж ми дивуємося, коли малюки відчувають проблеми в спілкуванні з однолітками і дорослими. Адже набиратися досвіду то їм ніде.
Пропонуємо вам дуже простий і захоплюючий варіант навчання грамотної мови - домашній театр. Організувавши нехитрі вистави, ви допоможете дитині правильно будувати речення, розширите його словниковий запас, проведете час за веселим заняттям, доставите масу задоволення і собі, і глядачам: рідним, знайомим, сусідам.
Що вам знадобиться?
Реквізит
Перш за все, ширма. Вона грає куди більш важливу роль, ніж здається на перший погляд. Адже більшість малюків щиро вірять, що глядачі не здогадуються про те, хто озвучує казкового героя. А значить, дітки відчувають себе в безпеці і, відкинувши всі комплекси, читають діалоги різними голосами, співають, розповідають вірші. До речі, саме цю людську особливість використовують в церкві під час сповіді, коли віруючий сидить в відгородженому від усіх приміщенні - так куди легше виговоритися.Зробити ширму зовсім не складно. Можна використовувати стару велику коробку, обклеївши її обрізками шпалер, різнобарвними фігурками, мішурою. Або ж натягнути на мотузку шматок щільної тканини. Може послужити для благої мети і спинка широкого крісла. Словом, експериментуйте.
Крім того, обов'язковий реквізит для будь-якої вистави - ляльки. Величезний вибір надають спеціалізовані магазини товарів для дитячого розвитку. Але, при наявності бажання, нескладно виготовити їх і самостійно. Це можуть бути зшиті або пов'язані герої, фігурки, вирізані з картону й розфарбовані кольоровими олівцями. Можна використовувати навіть прості дитячі іграшки чи ляльки рукавичок.
Сценарій
У цьому питанні не варто особливо мудрувати. Виберіть добре відому казку і розподіліть ролі.
Організація вистави
Можна грати самостійно, але краще, коли в процесі творчості беруть участь кілька дітей. Тому непогано запросити в гості друзів. Завчає діалоги і запрошуйте глядачів. Такі стандартні фрази як «давай дружити», «можна з вами», «як тебе звати», «будь ласка» і «спасибі», «підкажіть», «чим тобі допомогти», «я спробую», «мені не подобається», «дякую, не хочу» суттєво спростять реальне життя малюків.
Коли казка програна кілька разів - використовуйте кілька хитрих прийомів. Приміром, задійте героя із зовсім іншої історії. Нехай попелюшка поспілкується з русалочка, а колобок з мишкою-норушка. Цікаво, що у вас вийде?

Вплив комп`ютера на психіку дитини дошкільного віку

Інформаційно-комунікаційні технології стрімко входять у наше життя. Майже щодня людство віднаходить нові надсучасні гаджети для користування. Інформація, яка лине звідусіль, має очевидний вплив на сучасну людину, дитину. Чи контролюють батьки, яку медіапродукцію споживають їхні діти? Чи “вмикають фільтр”, який би “відсіював” далеко не корисну, не добру, руйнівну інформацію? І які наслідки недбалого ставлення дорослих до медіасередовища дити­ни?

Сьогодні медіа дає про себе знати всюди – на­віть у підземці метрополітену. Проїзд у маршрутці тепер теж має ознаки надсучасності. Те­леекрани в салонах маршрутного таксі , найрізнома­нітніша реклама всюди блимає вогнями, відлякує і водночас приваблює, спантеличує, зацікавлює, вводить у стан агресивності, а інколи має і проти­лежний ефект – викликає млявість, пригніченість, апатію.

На свідомість дітей та дорослих одночасно діє безліч джерел інформації. Це призводить до того, що мозок починає працювати в нав’язаному режи­мі, стає “зомбованим”.

Телебачення, радіо, Інтернет – це те повсяк­денне тло, від якого ми стаємо психологічно залежними.

Блокування захисних механізмів відкриває ін­формаційному потоку вхід до святої святих людсь­кого розуму – підсвідомості. Так виникають пе­редумови для кодування свідомості й “зомбування” особистості. При цьому система внутрішнього за­хисту (“внутрішньої цензури”) практично вимика­ється. Етичні бар’єри – сором, воля, совість, ува­га – виявляються заблокованими.

У такому медіасередовищі, створеному засо­бами масової інформації, зростають сучасні діти.

Поняття медіасередовище включає дві складові: медіа і середовище.

Характерні ознаки медіа - технічні засоби створення, копіювання, тиражування, запису, по­ширення інформації та обміну між суб’єктом (авто­ром) та об’єктом (масовою аудиторією).

Поняття середовище науковці визначають по-різному, зокрема як сукупність впливів, що змінюють і визначають розвиток життя; або як усе те, що оточує, пронизує, залучає до орбі­ти діяльності суб’єкта; або як предмет, або як засіб, або як умови. Найчастіше під середови­щем мається на увазі сукупність умов і впливів .

Таким чином, сучасна дитина перебуває під постійним впливом аудіовізуалізованої інформа­ції. У медіасередовищі діти отримують можливість пізнавати життя через образи, репрезентовані аудіовізуальними (екранними) медіями, переду­сім – телебаченням. Для значної кількості сучас­них дітей це замінює традиційні джерела соціалі­зації і пізнання.

Помічено, що з часом “теледіти” втрачають природний інтерес до реального життя. Психо­логи стверджують, що телеекран (Інтернет) для сучасної дитини – не тільки інформатор, а конструктор картини світу. В свідомості ма­люка відбувається процес переоцінки традицій­ної системи цінностей. І це зумовлює небезпеч­ні духовні підміни – виникає агресія до живих істот, формуються цинізм, байдужість до чужих переживань. Особливо небезпечно те, що діти під впливом того, що бачать, починають вважа­ти насильство нормальною моделлю поведінки. Дитина ніби “відходить” від реального світу, за­нурюючись у фантастичний.

В останні роки стає дедалі більше дітей, які не можуть у дитсадку, а згодом і в школі, сприймати інформацію на слух. Учені вважають, що причина в тому, що цих дітей з раннього дитин­ства “виховував телевізор”, тож вони сприймають переважно тільки зорову інформацію. Словесно, логічно, зв’язно відтворити події можуть рідко. Піз­ніше ці діти погано читають у школі, їм важко пере­казувати тексти, творче мислення в таких малюків недостатньо розвинуте, вони схильні до агресії, проявів негативізму.

Отже, як бачимо, продукція “медіаринку” має перебувати під пильною батьківською цензу­рою. Пам’ятаймо: дитина майже всю інформацію сприймає у вигляді образів. З них, як з кубиків, вона і будує свою модель світу.

Вчимося розповідати дітям казки

Казка! Любов до казки формується в ранньому дитинстві. Як багато хороших, добрих спогадів пов'язано в кожного з нас з цим поняттям. Всі ми знаємо, з якою цікавістю дитина розглядає картинки в книзі, слухає розповідь дорослого, намагається складати казки сама. Педагоги з задоволенням використовують казку, як одну з форм корекційної роботи з дітьми, найбільш ефективну в ранньому віці.

Усі батьки рано чи пізно чули від своїх любих діток заповітне прохання: «Розкажи мені казку!..» Добре, якщо ви маєте ораторський хист і знаєте добру сотню казок. А якщо ні? Тоді, зазвичай, ви берете книгу і починаєте читати… А чи замислювались ви над тим, як правильно обрати книжку для читання і чи однаково сприймає дитина прочитану казку і ту, яку їй розповіли?

Отже, почнімо з добору літературного матеріалу. Підбираючи дитні казку для читання, варто мати на увазі кілька загальних правил.

1. Книга – це привід для спілкування, а не можливість його уникнути. Через казкові події та персонажів ви зможете краще пізнати свою дитину і зорієнтувати її в питаннях морального вибору. Тут головне – відчути, підтримати й заохотити.

2. Підбір казки – питання індивідуальне, і залежить від вподобань та вразливості вашої дитини. Те, що розважить одну дитину, іншій може завдати психічної травми та призвести до снів-жахів. Чого лише вартують деякі народні казки з сюжетами про поїдання дітей або сучасні історії про монстрів… Тож прислухайтеся до своєї інтуїції і дійте за принципом «Не нашкодь».

3. Не всі казки – дитячі. На жаль, не всі батьки це знають, проте більшість народних казок створювалися не для дітей, а для дорослих, які збиралися біля вогнищ і переповідали захопливі історії. З часом від цих історій все зайве відсікалося й наразі лишилися зашифровані символічні послання, які бережуть в собі глибоку народну мудрість. Однак адресат цих глибоких історій – таки доросла людина. Це стосується не лише народних казок, а й авторських, а також багатьох мультфільмів.

4. Перш ніж читати казку дитині, постарайтесь хоча б попередньо проглянути її текст. Таким чином, ви, по-перше, вбережете дитину від небезпечного чи неякісного продукту, а по-друге, зможете наперед продумати можливі запитання та завдання до казки.

5. Зважайте на вікову категорію, на яку орієнтована казка. Однак підходити до цього питання слід творчо: якщо ваша дитина вже доросла до тих речей, про які йдеться в книжці, сміливо їй читайте. А краще – переказуйте зрозумілими словами, відповідаючи на питання дитини. Не бійтеся складних казок, адже хороша казка – як листковий пиріг: у кожному віці дитина відкриватиме щоразу щось нове.

Дуже часто дорослі не замислюються над тим, чи правильно вони читають дітям казки, чи приносять вони їм користь. Для того, щоб успішно розвивати свою дитину за допомогою казки та ще й отримувати від цього задоволення, вам варто лише дотримуватись певних «правил гри» і успіх вам буде гарантовано!

Отже:

- ви маєте позбутися комплексів щодо свого ораторського хисту; розповідайте казку впевнено і з відповідними емоціями. Зазвичай діти не дуже суворі до своТак уже влаштований наш світ, що в ньому все менше і менше залишається місця для звичайного спілкування. Більшість шкільних предметів або письмові, або регулярно оцінюються у вигляді тестів, де досить просто поставити галочку в потрібній графі. Прийшовши додому і ми, і діти замикаємося на телевізорі або комп'ютері де, підключившись до інтернету, достатньо вставляти лаконічні повідомлення або смайлики. Чому ж ми дивуємося, коли малюки відчувають проблеми в спілкуванні з однолітками і дорослими. Адже набиратися досвіду то їм ніде.
Пропонуємо вам дуже простий і захоплюючий варіант навчання грамотної мови - домашній театр. Організувавши нехитрі вистави, ви допоможете дитині правильно будувати речення, розширите його словниковий запас, проведете час за веселим заняттям, доставите масу задоволення і собі, і глядачам: рідним, знайомим, сусідам.
Що вам знадобиться?
Реквізит
Перш за все, ширма. Вона грає куди більш важливу роль, ніж здається на перший погляд. Адже більшість малюків щиро вірять, що глядачі не здогадуються про те, хто озвучує казкового героя. А значить, дітки відчувають себе в безпеці і, відкинувши всі комплекси, читають діалоги різними голосами, співають, розповідають вірші. До речі, саме цю людську особливість використовують в церкві під час сповіді, коли віруючий сидить в відгородженому від усіх приміщенні - так куди легше виговоритися.Зробити ширму зовсім не складно. Можна використовувати стару велику коробку, обклеївши її обрізками шпалер, різнобарвними фігурками, мішурою. Або ж натягнути на мотузку шматок щільної тканини. Може послужити для благої мети і спинка широкого крісла. Словом, експериментуйте.
Крім того, обов'язковий реквізит для будь-якої вистави - ляльки. Величезний вибір надають спеціалізовані магазини товарів для дитячого розвитку. Але, при наявності бажання, нескладно виготовити їх і самостійно. Це можуть бути зшиті або пов'язані герої, фігурки, вирізані з картону й розфарбовані кольоровими олівцями. Можна використовувати навіть прості дитячі іграшки чи ляльки рукавичок.
Сценарій
У цьому питанні не варто особливо мудрувати. Виберіть добре відому казку і розподіліть ролі.
Організація вистави
Можна грати самостійно, але краще, коли в процесі творчості беруть участь кілька дітей. Тому непогано запросити в гості друзів. Завчає діалоги і запрошуйте глядачів. Такі стандартні фрази як «давай дружити», «можна з вами», «як тебе звати», «будь ласка» і «спасибі», «підкажіть», «чим тобі допомогти», «я спробую», «мені не подобається», «дякую, не хочу» суттєво спростять реальне життя малюків.
Коли казка програна кілька разів - використовуйте кілька хитрих прийомів. Приміром, задійте героя із зовсім іншої історії. Нехай попелюшка поспілкується з русалочка, а колобок з мишкою-норушка. Цікаво, що у вас вийде?

Вплив комп`ютера на психіку дитини дошкільного віку

Інформаційно-комунікаційні технології стрімко входять у наше життя. Майже щодня людство віднаходить нові надсучасні гаджети для користування. Інформація, яка лине звідусіль, має очевидний вплив на сучасну людину, дитину. Чи контролюють батьки, яку медіапродукцію споживають їхні діти? Чи “вмикають фільтр”, який би “відсіював” далеко не корисну, не добру, руйнівну інформацію? І які наслідки недбалого ставлення дорослих до медіасередовища дити­ни?

Сьогодні медіа дає про себе знати всюди – на­віть у підземці метрополітену. Проїзд у маршрутці тепер теж має ознаки надсучасності. Те­леекрани в салонах маршрутного таксі , найрізнома­нітніша реклама всюди блимає вогнями, відлякує і водночас приваблює, спантеличує, зацікавлює, вводить у стан агресивності, а інколи має і проти­лежний ефект – викликає млявість, пригніченість, апатію.

На свідомість дітей та дорослих одночасно діє безліч джерел інформації. Це призводить до того, що мозок починає працювати в нав’язаному режи­мі, стає “зомбованим”.

Телебачення, радіо, Інтернет – це те повсяк­денне тло, від якого ми стаємо психологічно залежними.

Блокування захисних механізмів відкриває ін­формаційному потоку вхід до святої святих людсь­кого розуму – підсвідомості. Так виникають пе­редумови для кодування свідомості й “зомбування” особистості. При цьому система внутрішнього за­хисту (“внутрішньої цензури”) практично вимика­ється. Етичні бар’єри – сором, воля, совість, ува­га – виявляються заблокованими.

У такому медіасередовищі, створеному засо­бами масової інформації, зростають сучасні діти.

Поняття медіасередовище включає дві складові: медіа і середовище.

Характерні ознаки медіа - технічні засоби створення, копіювання, тиражування, запису, по­ширення інформації та обміну між суб’єктом (авто­ром) та об’єктом (масовою аудиторією).

Поняття середовище науковці визначають по-різному, зокрема як сукупність впливів, що змінюють і визначають розвиток життя; або як усе те, що оточує, пронизує, залучає до орбі­ти діяльності суб’єкта; або як предмет, або як засіб, або як умови. Найчастіше під середови­щем мається на увазі сукупність умов і впливів .

Таким чином, сучасна дитина перебуває під постійним впливом аудіовізуалізованої інформа­ції. У медіасередовищі діти отримують можливість пізнавати життя через образи, репрезентовані аудіовізуальними (екранними) медіями, переду­сім – телебаченням. Для значної кількості сучас­них дітей це замінює традиційні джерела соціалі­зації і пізнання.

Помічено, що з часом “теледіти” втрачають природний інтерес до реального життя. Психо­логи стверджують, що телеекран (Інтернет) для сучасної дитини – не тільки інформатор, а конструктор картини світу. В свідомості ма­люка відбувається процес переоцінки традицій­ної системи цінностей. І це зумовлює небезпеч­ні духовні підміни – виникає агресія до живих істот, формуються цинізм, байдужість до чужих переживань. Особливо небезпечно те, що діти під впливом того, що бачать, починають вважа­ти насильство нормальною моделлю поведінки. Дитина ніби “відходить” від реального світу, за­нурюючись у фантастичний.

В останні роки стає дедалі більше дітей, які не можуть у дитсадку, а згодом і в школі, сприймати інформацію на слух. Учені вважають, що причина в тому, що цих дітей з раннього дитин­ства “виховував телевізор”, тож вони сприймають переважно тільки зорову інформацію. Словесно, логічно, зв’язно відтворити події можуть рідко. Піз­ніше ці діти погано читають у школі, їм важко пере­казувати тексти, творче мислення в таких малюків недостатньо розвинуте, вони схильні до агресії, проявів негативізму.

Отже, як бачимо, продукція “медіаринку” має перебувати під пильною батьківською цензу­рою. Пам’ятаймо: дитина майже всю інформацію сприймає у вигляді образів. З них, як з кубиків, вона і будує свою модель світу.

Вчимося розповідати дітям казки

Казка! Любов до казки формується в ранньому дитинстві. Як багато хороших, добрих спогадів пов'язано в кожного з нас з цим поняттям. Всі ми знаємо, з якою цікавістю дитина розглядає картинки в книзі, слухає розповідь дорослого, намагається складати казки сама. Педагоги з задоволенням використовують казку, як одну з форм корекційної роботи з дітьми, найбільш ефективну в ранньому віці.

Усі батьки рано чи пізно чули від своїх любих діток заповітне прохання: «Розкажи мені казку!..» Добре, якщо ви маєте ораторський хист і знаєте добру сотню казок. А якщо ні? Тоді, зазвичай, ви берете книгу і починаєте читати… А чи замислювались ви над тим, як правильно обрати книжку для читання і чи однаково сприймає дитина прочитану казку і ту, яку їй розповіли?

Отже, почнімо з добору літературного матеріалу. Підбираючи дитні казку для читання, варто мати на увазі кілька загальних правил.

1. Книга – це привід для спілкування, а не можливість його уникнути. Через казкові події та персонажів ви зможете краще пізнати свою дитину і зорієнтувати її в питаннях морального вибору. Тут головне – відчути, підтримати й заохотити.

2. Підбір казки – питання індивідуальне, і залежить від вподобань та вразливості вашої дитини. Те, що розважить одну дитину, іншій може завдати психічної травми та призвести до снів-жахів. Чого лише вартують деякі народні казки з сюжетами про поїдання дітей або сучасні історії про монстрів… Тож прислухайтеся до своєї інтуїції і дійте за принципом «Не нашкодь».

3. Не всі казки – дитячі. На жаль, не всі батьки це знають, проте більшість народних казок створювалися не для дітей, а для дорослих, які збиралися біля вогнищ і переповідали захопливі історії. З часом від цих історій все зайве відсікалося й наразі лишилися зашифровані символічні послання, які бережуть в собі глибоку народну мудрість. Однак адресат цих глибоких історій – таки доросла людина. Це стосується не лише народних казок, а й авторських, а також багатьох мультфільмів.

4. Перш ніж читати казку дитині, постарайтесь хоча б попередньо проглянути її текст. Таким чином, ви, по-перше, вбережете дитину від небезпечного чи неякісного продукту, а по-друге, зможете наперед продумати можливі запитання та завдання до казки.

5. Зважайте на вікову категорію, на яку орієнтована казка. Однак підходити до цього питання слід творчо: якщо ваша дитина вже доросла до тих речей, про які йдеться в книжці, сміливо їй читайте. А краще – переказуйте зрозумілими словами, відповідаючи на питання дитини. Не бійтеся складних казок, адже хороша казка – як листковий пиріг: у кожному віці дитина відкриватиме щоразу щось нове.

Дуже часто дорослі не замислюються над тим, чи правильно вони читають дітям казки, чи приносять вони їм користь. Для того, щоб успішно розвивати свою дитину за допомогою казки та ще й отримувати від цього задоволення, вам варто лише дотримуватись певних «правил гри» і успіх вам буде гарантовано!

Отже:

- ви маєте позбутися комплексів щодо свого ораторського хисту; розповідайте казку впевнено і з відповідними емоціями. Зазвичай діти не дуже суворі до своїх батьків, а настрій неодмінно покращиться в усієї родини;

- використовуйте незвичні інтонації, адже дитина може просто заснути від монотонної розповіді;

- якщо не знаєте, як почати, згадайте традиційні зачини на кшталт «Жили собі…», «У далекому царстві…» тощо;

- створіть чарівну атмосферу: вберіть якийсь казковий атрибут (капелюх, плащ, чарівний перстень, корону чи просто перо – залежно від ваших уяви та можливостей), запаліть незвичне освітлення («магічну» лампу чи свічку), налаштуйте дитину на казковий світ, у який вона порине через кілька хвилин;

- для того, щоб дитина якнайкраще налаштувалась на вашу розповідь, придумайте ритуал «входження до казки»; можете, наприклад, намалювати (надрукувати) і дати своєму малюку «Казковий пропуск» за певну «магічну» дію: закликання феї казки або цікаву розповідь; також можете пошити чи придбати ляльки для домашнього театру: і вам легше буде розповідати, і малюкові – цікавіше; для цієї ж мети можете використовувати ляльки своєї дитини, спитавши перед тим в неї дозволу;

- створіть казковий куточок у вашому домі: за допомогою ширми, дзеркал, магічних предметів, так дитина легко і природньо порине у світ казки;

- спробуйте спланувати певний ритм таких «казкових вечорів» − це буде чудовою нагодою поспілкуватись із власною дитиною, відчути її емоційний стан, її потреби, а також побути самому трохи дитиною; до того ж, діти люблять ритуали: це додає їм відчуття впорядкованості й загадковості водночас;

- і, найголовніше, знайдіть для цього час! Нікуди не поспішаючи, спокійно і розмірено пориньте у світ казки – такий важливий для вашого малюка;

- читати казку необхідно вдумливо, пояснюючи дітям незнайомі слова, обговорюючи основні мо­менти;

- важливо вислуховувати думки самих дітей про почуті події з казковими героями;

- не можна говорити дитині, що її судження непра­вильне, або засуджувати її позицію;

- небажано читати декілька казок відразу, тому що мораль кожної казки повинна бути осмислена дитиною.

Тепер ви знаєте правила гри – закони, слідування яким неодмінно забезпечить успіх у справі всебічного виховання вашої дитини. Тож не гайте часу! Не намагайтесь дотримуватись одразу всіх правил, будьте терплячими до себе, і вам неодмінно все вдасться.

"Народні казки сприяють засвоєнню всіх форм мови, які дають можливість вироблення у дітей власних мовних навичок при розповіданні", - писав К.Д. Ушинський.

Для дітей з порушеннями мовлення краще підбирати казки, легкі для їх сприймання, без філософського змісту, емоційні насичені, з добрим кінцем, нескладні для розігрування, про тварин, якщо чарівні казки, то недовготривалі.

Отже, читання казок сприяє як цілеспрямованому, так і спонтанному розвитку словника і зв'язного мовлення дитини, розвитку причинно-наслідкових відносин подій і відображенню їх в мові, включає в роботу всі аналізаторні системи. Настає перехід образів-уявлень в образи-поняття, що важливо для подальших етапів навчання.

"

Ознайомлення дітей з традиціями

та побутом українського народу"

Виховати свідомого громадянина і патріота означає сформувати в дитині комплекс певних знань, особистісних якостей і рис характеру:
- патріотичну спрямованість , громадянську відповідальність і мужність, готовність працювати для розвитку Батьківщини , захищати її, підносити її міжнародний авторитет;

- досконале знання державної мови, постійну турботу про піднесення її престижу і функціонування в усіх сферах суспільного життя і побуту;

- повагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього, як його представника, спадкоємця та наступника;

- дисциплінованість, працьовитість, творчість, турботу про природу та екологію рідної землі;

- фізичну досконалість, моральну чистоту, високу художньо-естетичну культуру;

- шанобливе ставлення до культури українського народу.

Кiлькiсть переглядiв: 175

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.